субота, 17 грудня 2011 р.

Твоя Україна

Втрачена спадщина? Хто такі козаки-характерники

    Хто ми є, українці? І як ми опинилися у такому стані, в якому животіємо зараз? Чому ми, на своїй землі, не відчуваємо себе хазяївами? Чому, нібито маючи Державу, ми не маємо підстав пишатися нею? Ці питання із кожним днем виникають у все більшої й більшої частини наших співгромадян. І це - абсолютно нормально, бо ми поволі прокидаємося від страшного летаргічного сну.

   Ми страшними зусиллями намагаємося пригадати щось найважливіше. Те, що розтрощить кайдани мороку, який все ще міцно тримає свідомість і тіло... Бо те, що оточує нас - є мертвим, чужинським, неприродним.
   Псевдопастирі і псевдопророки проповідують нам псевдорелігію, нам настирливо нав'язують псевдоправителів, псевдоідеології, псевдоеліти, псевдотрадиції, псевдоісторію. Нав'язують ззовні, як і абетку, яку колись, із милоті до убогих аборигенів, нібито подарували “цивілізовані” іноземці-святі. Нав'язують, щоб підживити у нашій свідомості комплекси власної убогості, безпомічності, меншуватості. Бо так - ми не нація, а гурт, народ, населення, яке складається із надвичайно вигідних, продуктивних і невибагливих біологічних машин: холопів-хайзерів-хохлів. Бо тільки холопи-хайзери не мають ні власної історії, ні власного родоводу, ні власних традицій, ні власної землі.

   Бо тоді, можна легко і безкарно, нашими ж руками, грабувати багатства, даної нам Богом землі, - безцінного спадку, залишеного нам пращурами. Колись могутньою і гордою нацією - легендарними антами-аріями-русичами. Проте, десь у глибинах підсвідомості кожного, через століття мракобісся, етноциду, геноциду, мерехтів слабий вогник Божої Віри, який із покоління в покоління передавався генетично. І тепер, можливо, прийшов слушний час розпалити із нього потужне багаття, яке св'ященним Вогнем очистить кожного із нас від смердючого бруду брехні та зради. І життєдайною силою для того св'ященного Вогню можуть бути тільки Знання. Знання, подаровані Богом нашим пращурам. І кожен із нас має пройти отой тяжкий шлях випробувань, аби по краплинці назбирати їх із безлічі розрізнених уламків. Як колись вже зробили наші пращури - могутні лицарі Богині-матері Хари - козаки-характерники...
   

Як свідчать історичні джерела, центри характерництва в різний час існували на знаменитому Мігей-ському острові на річці Буг, в Карпатах, на Поділлі вже повній неможливості його виконання полягала найбільша цінність даного випробування. Адже саме під час виконання неможливого завдання, де стирається грань між життям і смертю, у людини проявлялися надзвичайні надлюдські здібності, які пізніше складали основу характерництва. Крім того, кандидат на характерника мусів бути обраний Божим Провидінням, лише тоді він мав право на осягнення вищих таємних знань. Адже в його руки попадали могутні знання, котрі могли бути використані як на добро, так і на зло. Тому вимоги до кандидатів були жорсткі, навіть жорстокі. Тому й небагато охочих, знаючи ці складнощі, йшли осягати це мистецтво.

Подібні звичаї приходять до нас з сивої давнини. Жерці давніх країн охороняли свої знання надзвичайно ретельно: у країнах Стародавньої Азії й Африки існував такий жорстокий іспит для кандидатів у жерці чи знахарі. Перед бажаючим стати жерцем ставили сім однакових горняток, наповнених темною рідиною. В шести з них була смертельна отрута, і лише в одному - нешкідливий напій. Кандидат із зав'язаними очима мусив вибрати і випити один з них. Звичайно, в такому випадку в жерці та знахарі дійсно потрапляли люди з надзвичайними здібностями, а випадкові люди відсіювалися. Тому, на нашу думку, і подолання порогів (як смертельно небезпечне завдання) було випробуванням майбутніх характерників.

Тарас Каляндрук

Немає коментарів:

Дописати коментар