zmi_j

Бій під Крутами: про міфи і про правду

2012-01-31T09:12:00.000+02:00

29 січня 1918 року біля станції Крути на Чернігівщині, між Ніжином і Бахмачем, за 120 км від Києва, відбувся бій, який як мало яка подія, досі зазнає чимало спекуляцій.

Мої думки з цього приводу засновані переважно на спогадах учасників бою (Ігор Лоський, Іван Шарий та інші), генерала О. Удовиченка, який приймав звіт після бою тощо. “Дані” ж людей, які були далеко від місця подій якраз і внесли плутанину (наприклад шановний історик Д. Дорошенко та безліч інших). Сприяли тому ж галицькі студенти 1930-х років, які міфологізували подію, творячи з неї новий міф (хоча само по собі це може й не погано). Так ось, розберемося з міфами (і з правдою):

Схема бою під Крутами

Міф перший. “Триста безвусих, недосвідчених і неозброєних студентів”

Учасників бою з української сторони було близько 600 осіб. Цей факт є доведеним на основі військових звітів. Точніше: “1-а імені гетьмана Богдана Хмельницького Юнацька Військова школа”, яка складалася з 4-х сотень (по 150 юнаків), 18 кулеметів та 20 старшин, тобто загалом один курінь (батальйон). Це й була основна частина оборонців Крут. Крім юнаків, які вже перебували на станції Крути о 4 годині ранку 27 січня 1918 року до них приєдналася Студентська сотня помічного куреня Січових Стрільців в числі 115-130 людей. Правда сам курінь ще не був сформований. Це була його перша сотня, що складалася з київських студентів, а 4-та чота (бл. 30 осіб) сотні складалася із школярів, навіть підлітків 14-16 років. Студенти пройшли 7-денний вишкіл і вміли стріляти, а юнаки школи, або “юнкери” вже мали достатній військовий досвід у боях з більшовиками. А. Гончаренко та деякі інші пройшли фронти Першої світової війни.

Комендантом оборони Бахмача і командиром куреня юнацької школи було призначено сотника Аверкія Гончаренка, який пройшов Першу світову війну. Тому не відповідає дійсності міф №2, що боєм керував сотник Омельченко, який опісля помер від поранення в бою. Натомість, загальне керівництво здійснював сотник Аверкій Гончаренко.

Показово, що на з’єднання з наступаючими більшовиками, тобто з тилу проти своїх, з Ніжина виступив український полк ім. Шевченка. І взагалі через непродуману політику Центральної Ради (тодішньої “верховної ради”) у військових та інших питаннях, українська армія була фактично розпущена. Залишилось тільки декілька боєздатних добровільних формувань (полк Січових Стрільців, Гайдамацький кіш Слобідської України, та ж Юнацька школа ім. Хмельницького тощо).

3-м міфом є мовляв “різанина”, в якій більшовики добивали беззбройних українських “дітей”. “Брехня як шапка”. Отже, яким був перебіг бою?

Ворог, який переважав українців майже у десять разів, очолений відомим Муравйовим, ішов як на парад, але наштовхнувся на сильний опір юнаків. Бій тривав цілий день в снігу за 20-градусного морозу. Завданням 600 українців було протриматися день. Увечері під загрозою оточення більшовиками та вже згаданим “українським” полком ім. Шевченка з Ніжена, що виступив на з’єднання з наступаючими більшовиками, вирішено відступити з бою на станцію. Організований відступ відбувався холоднокровно уже в темряві. Вояки сіли у потяг на станції і рушили у напрямі Києва, де з’єдналися з Чорними гайдамаками Симона Петлюри і взяли участь у придушенні більшовицького заколоту на заводі “Арсенал”.

Перепоховання загиблих під Крутами на Аскольдовій могилі

То кого ж розстріляли/закололи багнетами на станції?

Після бою під час перегляду в студентській сотні не виявилося цілої чоти чисельністю 35 людей. Виявилося, що вони відступаючи, очевидно для скорочення дороги, пішли на світло станції Крути і натрапили на більшовиків, що якраз надійшли. 28-ро студентів було закатовано, їх не розстрілювали, а кололи багнетами (може, щоб не створювати шуму стріляниною), 7 поранених доставили до Харкова, звідки їм вдалося втекти.

Серед них наприклад Ігор Лоський, син міністра. Іншому – сину міністра, студенту Володимиру Шульгину не поталанило. Саме цих 28 загиблих і було поховано на Аскольдовій могилі в березні 1918 року, вже після визволення Києва від більшовиків.

Міф №4 – “зрада офіцерів”.
Не відповідає дійсності і звинувачення у зраді старшин (офіцерів), які мовляв “сиділи у вагоні і пиячили, а потім сіли в поїзд і втекли”, не давши всім евакуюватися. Насправді ж із 20-ти старшин загинуло 10, а один помер у шпиталі (сотник Омельченко). Сотник Лощенко навіть виготовив саморобну гармату, яка на дрезині переміщалась вздовж колії, обстрілюючи більшовиків.

Міф №5 – “поразка”.
Постає питання: якщо вояки виконали наказ, і навіть перевиконали його, затримавши ворога замість одного дня на кілька днів, то чого тоді поразка? До того ж втрати більшовиків були більшими.

Отже, втрати української сягали: близько 250 юнаків, одна чета студентів (28 осіб) і 10 старшин, тобто близько 300 осіб із 600 учасників бою – половина.

Втрати більшовиків були значно більшими, що очевидно й викликало лють Муравйова при розправі з полоненими. Інша половина, ті хто не загинули, взяли участь у придушенні більшовицького повстання на заводі “Арсенал” у Києві і у всіх визвольних змаганнях. А окремі учасники бою пізніше опинились на еміграції. Це сотник Модест Семирозум, юнаки Чорпіта, Заквалинський, полковник Лощенко та інші. А сам А. Гончаренко, хоч і наддніпрянець, був сотником у Дивізії “Галичина” під час Другої світової…

Монумент битви під Крутами 1918 р. (автор Анатолій Гайдамака, 2006 р.) копія однієї з колон портику Червоного корпусу заввишки 10 метрів

Ворога було затримано, виграно дорогоцінний час на переговорах у Бресті, придушено більшовицьке повстання в Києві, вчасно евакуйовано державні установи перед наступом більшовиків.

Це дозволяє нам характеризувати бій під Крутами як перемогу українців.

Автором тексту є Володимир Окаринський, Тернопіль

Газета День. Україна Incognita

Львівська історія претендує на «Оскар»

2012-01-30T11:52:00.001+02:00

Польська стрічка «У темряві» режисера Агнєшки Холланд номінується на нагороду Американської кіноакадемії в категорії «Найкращий фільм іноземною мовою»

Польська стрічка “У темряві” (W ciemnosci), події в якій відбуваються у часи ІІ Світової війни у Львові, претендує на премію “Оскар”. Фільм потрапив у п’ятірку кращих у номінації “Найкращий фільм іноземною мовою”. Інтерес до стрічки підігріває той факт, що вона базується на реальних драматичних подіях.

Стрічка “У темряві”, що розповідає історію євреїв, які рятувались від нацистів у львівській каналізації, на великому екрані з’явилась наприкінці минулого року. І з того часу не перестає збирати схвальні відгуки кінокритиків у всьому світі. Комісія, створена міністром культури Польщі, одноголосно прийняла рішення висунути саме її на здобуття нагороди Американської кіноакадемії. Робота знаної режисерки Агнєшки Холланд конкурує зі стрічками “Бикоголовий” (Бельгія), “Примітка” (Ізраїль), “Пан Лазар” (Канада), “Розлучення Надера і Сімін” (Іран). Та кінознавці вважають, що ще ніколи Польща не була настільки близько до цієї престижної нагороди. Фільм був створений завдяки польсько-німецько-канадській співпраці.

На рахунку авторки “У темряві”, режисера зі світовою славою Агнєшки Холланд, більш як десяток кіноробіт, зокрема скандальний фільм про стосунки Рембо і Верлена “Повне затемнення”, стрічка “Переписуючи Бетховена”. Вона працювала, окрім рідної Польщі, у Німеччині, Франції, США, писала сценарії для Анджея Вайди, Кшиштофа Кеслевського. Історія, що лягла в основу “У темряві”, близька самій режисерці. Її батьки у часи Другої світової померли в одному з гетто. До фільму її привів випадок. “Історію євреїв, яких поляк рятував від німців у львівській каналізації, під кінець 1980-х років розповів англійський журналіст Шелек, - розповідає вона. - Він зробив документальний фільм (у якому знялось кілька осіб із тих, що переховувались у каналізації, які на той час ще були живі), написав книжку «У каналах Львова». На цю книгу натрапив канадський сценарист Девід Шамун, який знайшов німецького продюсера. Саме з цим продюсером я робила фільм «Юлія повертається додому», тож він запропонував мені взятися за цю історію”.
Події стрічки обертаються навколо історії майстра львівських каналізаційних мереж Леопольда Соха (у фільмі його зіграв Роберт Вєнцкєвич). Він, ризикуючи своїм життям і життям своїх рідних, врятував від смерті понад десятьох євреїв. Весною 1942 року відбувалась остаточна ліквідація гетто в містах Східної Європи, зокрема у Львові. Нацисти оголосили, що за будь-яку допомогу євреям, навіть якщо їм подадуть склянку води, вони каратимуть на смерть усю сім’ю помічника. Та ця загроза не злякала кількох сміливців, які не могли залишатися осторонь чужого горя. Леопольд Соха, Стефан Врублевський та Єжи Ковальов заховали у львівській каналізації приречених на смерть людей і протягом 14 місяців приносили їм їжу, прали одяг, оберігали перед новими небезпеками. “У темряві” - художня версія реальної історії подвигу та трагедії людських доль, коли євреям, щоб залишитися живими, довелось більше року жити у львівських каналах у приміщенні висотою 150 см, де дорослий навіть не міг стати у повен зріст і куди не потрапляло ні краплі світла.

Агнєшка Холланд не лише відобразила у стрічці страшну реальність тих часів і те, як, незважаючи на релігійні, національні відмінності, а часом і особисту неприязнь, люди допомагають одне одному, а й підкреслила окремі нюанси ситуації, що склалась, як-от багатомовність середовища, що виникло у нетрях львівських каналів. “Частина євреїв розмовляла ідишем, поляки, що походили з нижчих класів львівського суспільства, - так званим «балаком», - розповідає про свою роботу над стрічкою Агнєшка Холланд. - Частина освічених євреїв спілкувалась німецькою, а оскільки у Львові переважало українське середовище, то частина євреїв говорила українською. Дехто з акторів знав ці мови (трійка акторів розмовляла ідишем), але решта мусили вчити мову своїх героїв. Коли зняла фільм, дізналася, що одна з учасниць цієї історії, Кристина Хіґєр, ще жива (коли відбувалися ці події, їй було сім років. - О. З.). Вона написала книжку «Дівчинка в зеленій кофтині», яку цього року видано в Польщі. Перед закінченням зйомок Кристина подивилась наш фільм і визнала, що він надзвичайно правдивий, хоч окремі деталі історії у стрічці, порівняно з автентичними, ми змінили”.

На фото: Кадр з фільму “У темряві”. Леопольд Соха (Роберт Вєнцкєвич) рятує маленьку єврейську дівчинку від смерті, заховавши її у нетрях львівської каналізації.

Фото imdb.com

Твоя Україна

2011-12-17T16:06:00.000+02:00

Втрачена спадщина? Хто такі козаки-характерники

Хто ми є, українці? І як ми опинилися у такому стані, в якому животіємо зараз? Чому ми, на своїй землі, не відчуваємо себе хазяївами? Чому, нібито маючи Державу, ми не маємо підстав пишатися нею? Ці питання із кожним днем виникають у все більшої й більшої частини наших співгромадян. І це - абсолютно нормально, бо ми поволі прокидаємося від страшного летаргічного сну.

   Ми страшними зусиллями намагаємося пригадати щось найважливіше. Те, що розтрощить кайдани мороку, який все ще міцно тримає свідомість і тіло... Бо те, що оточує нас - є мертвим, чужинським, неприродним.
   Псевдопастирі і псевдопророки проповідують нам псевдорелігію, нам настирливо нав'язують псевдоправителів, псевдоідеології, псевдоеліти, псевдотрадиції, псевдоісторію. Нав'язують ззовні, як і абетку, яку колись, із милоті до убогих аборигенів, нібито подарували “цивілізовані” іноземці-святі. Нав'язують, щоб підживити у нашій свідомості комплекси власної убогості, безпомічності, меншуватості. Бо так - ми не нація, а гурт, народ, населення, яке складається із надвичайно вигідних, продуктивних і невибагливих біологічних машин: холопів-хайзерів-хохлів. Бо тільки холопи-хайзери не мають ні власної історії, ні власного родоводу, ні власних традицій, ні власної землі.

   Бо тоді, можна легко і безкарно, нашими ж руками, грабувати багатства, даної нам Богом землі, - безцінного спадку, залишеного нам пращурами. Колись могутньою і гордою нацією - легендарними антами-аріями-русичами. Проте, десь у глибинах підсвідомості кожного, через століття мракобісся, етноциду, геноциду, мерехтів слабий вогник Божої Віри, який із покоління в покоління передавався генетично. І тепер, можливо, прийшов слушний час розпалити із нього потужне багаття, яке св'ященним Вогнем очистить кожного із нас від смердючого бруду брехні та зради. І життєдайною силою для того св'ященного Вогню можуть бути тільки Знання. Знання, подаровані Богом нашим пращурам. І кожен із нас має пройти отой тяжкий шлях випробувань, аби по краплинці назбирати їх із безлічі розрізнених уламків. Як колись вже зробили наші пращури - могутні лицарі Богині-матері Хари - козаки-характерники...

За часів московської окупації заборонялося навіть вживання цього, страшного для окупантів, терміну.

Так, у виданому вже в 1987 році "Українському радянському енциклопедичному словнику" слово "характерник" відсутнє. Натомість є такі потрібні та важливі для українського народу слова, як "харакірі" - спосіб традиційного самогубства японських самураїв, чи "хариджити" - назва однієї з ісламських сект.

У поемі "Хустина" Тарас Шевченко згадуючи компанійського полковника, лаконічно описує його - "характерник з Січі". І знову в жодному з видань творів Т. Шевченка слово характерник не коментується, не пояснюється. І такий "науковий" підхід був неодиничний. Якщо ж це слово і згадувалося, то майже завжди в негативному значенні, як чаклун, ворожбит, людина, яка пов'язана з темними силами. А в старовинних історичних джерелах під характерниками розуміли, насамперед, воїнів, наділених надзвичайними можливостями.

Корені характерництва прийшли до нас з тисячолітньої давнини, з часів великого переселення арійських племен з України в Індію. У Ведах, давніх арійських писаннях, говориться, що, серед другої касти кшатріїв-правителів-воїнів існують загони, основу яких складають махаратхи - могутні воїни, здатні поодинці боротися проти тисяч. Лише вони володіли всіма п'ятьма видами зброї: зброєю для індивідуального поєдинку (мечі, палиці); зброєю типу списів, котрі тримають в руках або метають; "муктами" - знаряддям для метання стріл; "янтра-муктами" - великими метальними машинами; містичними стрілами "астрами", зарядженими духовною енергією ведичних мантр. Оскільки префікс "ма" в санскриті означає "великий", то "харатхи" і є ті самі характерники - магічні воїни, які володіють надзвичайним бойовим мистецтвом.

Саме так їх і описує Д. І. Яворницький у своїй "Історії запорізьких козаків": "...серед них завжди були так звані "характерники", котрих ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі "характерники" могли відмикати замки без ключів, плавати човном по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині чи рогожі, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верстов навколо себе за допомогою особливих "верцадел", жити на дні ріки, залазити й вилазити з міцно зав'язаних чи навіть зашитих мішків, "перекидатися" на котів, перетворювати людей на кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро й пливти в ньому під водою сотні і тисячі верстов". А людей, які в мирний час займалися магією, називали чарівниками, ворожбитами, знахарями, упирями, вовкулаками та відьмаками. Характерництво ж було, в першу чергу, військовим мистецтвом, завдяки якому воїн міг змінювати свою подобу, ставати невидимим, читати людські думки, бути невразливим для зброї супротивника. Саме характерники навчали козаків розбиратися у властивостях природи та використовувати їх на свою користь. Наведемо хоча б такий приклад.

"Перед очима стелиться безкрайній степ. І палюче сонце висне над вицвілим безмежжям. І у тому безмежжі - жменька запорізьких козаків.

Кілька днів запорожців переслідували кримські татари. А коли коні та й самі переслідувачі вкрай стомилися, коли не залишилося зовсім харчів, татарський бей махнув рукою: хай тікають, все одно в степу пропадуть без їжі.

А козаки зовсім і не збиралися отак марно пропадати. Бо в кожного на шиї висів амулет, який оберігав від голодної смерті: нанизані на нитку тверді, потемнілі від часу бульбочки. Почали запорожці оті бульбочки шукати - втамували голод, погасили спрагу, поволі стали повертатися сили... Ніхто не загинув. А по дорозі на Січ ще й два татарські загони козаки розбили.

Не раз і не два ставали козакам у пригоді чудодійні бульбочки. Не раз і не два рятували від явної загибелі. Тому й оберігали запорожці таємницю своїх амулетів, навіть на допитах не зізнавалися, що то за кульки вони носять на шиї.

Та все ж татари якось вивідали таємницю, дізналися, що ці тверді кульки не що інше, як висушені бульбочки любки дволистої. І почали при собі такі амулети носити. А що в степах любка не росте, то добували її у лісових районах України. Відтоді орда грабувала не тільки населення, а й ліси, вивозячи з собою бульбочки чудодійної рослини".

Я недаремно розповів цю історію, записану Євгеном Шморгуном у знаменитого фітотерапевта та знавця народної медицини, нащадка козаків Івана Михайловича Носаля. Звичайно, бей, дізнавшись, що козаки живими-здоровими дійшли до Січі, інакше як шайтанами їх не назве. А справа ж всього-на-всього в їхньому досконалому знанні властивостей рослин та у вмілому їх використанні. Адже наукою дійсно доведено надзвичайно високу поживність бульби любки дволистої. Для заспокоєння голоду і спраги людині достатньо однієї такої бульбини на день, а коню двох. А люди невтаємничені могли пояснити це лише зв'язком із нечистою силою.

Справжнє військове мистецтво якраз і складається із знання багатьох важливих закономірностей і секретів та правильного їх використання. Як, наприклад, підкрастися до ворожого стану непомітно, не розполохавши при цьому птицю чи звіра, які можуть тебе виказати? Треба знати відповідні секрети їх поведінки. Як заховатися в очереті серед хмар кусючої мошкари і годинами там лежати не видаючи себе ні єдиним рухом? Треба натертися певними настоями рослин або навіть дьогтем чи мокрою глиною, - і мошкара об-минатиме тебе десятою дорогою, а твої вороги опухнуть від її укусів, шукаючи тебе. Як перебратись через болото, не втопившись у небезпечній трясовині? Як в польових умовах гоїти рани, як тамувати голод і спрагу, як ефективно захищатися від ворожої зброї, як правильно маскуватися? Адже від володіння цими навичками залежало не лише життя окремих воїнів, а й долі цілих битв. І тому оволодінню цими навиками у характерників надавалося надзвичайно велике значення. А оволодівши ними, вони в очах сучасників виглядали справді неперевершеними воїнами, наділеними надприродною силою. Люди вірили, що характерників не брала звичайна зброя, вони були "замовлені від кулі і шаблі", "з води вони виходили сухими, з вогню мокрими".

Є реальні історичні факти, коли вороги, знаючи, що звичайні кулі характерників не беруть, виготовляли спеціальні срібні кулі та відповідно їх освячували. Так, в "Історії Русів" є розповідь про вбивство поляками наказного гетьмана Богдана Хмельницького - Івана Золотаренка, якого сучасники вважали характерником: "Наказний гетьман Золотаренко, повертаючись з військом за повелінням Царя всередину Білорусі і проходячи місто Старий Бихів, мушкетним пострілом, що його вчинив з одної дзвіниці католицький органіст Томаш із засідки, був забитий на смерть, а органіст признався добровільно, що підмовлений був на сей злочин католицькими ксьондзами, котрі дали йому кулю од мушкета із священної чаші, за його словами, освячену і скріплену особливими закляттями; а пообіцяно йому за те поряд з мучениками царство Небесне і виховання дітей в школах єзуїтських. І насправді, по огляді виявилася тая куля незвичайною: в ній нуртовина була срібною з латинськими літерами!".

Так само свідчить і поляк Коря-тович, який брав участь у придушенні гайдамацького повстання, учасниками якого було чимало характерників. Він розповідав, що не один раз жовніри бачили, як гайдамаки збирали з себе кулі, які попадали їм в груди або обличчя, і кидали їх назад у ворога. Тому поляки, вирушаючи на гайдамаків, святили кулі.

А крім того і самі характерники часто використовували срібні кулі. "Розповідають, що Палій був чарівник і доводять це тим, що кулі вживав він завжди срібні і перед битвою надягав чисту білизну". Збереглися і народні зображення таких невразливих характерників - наприклад, картина "Козак-бандурист", намальована козаком Рибкою в 1834 році. На цій картині зображено, як московські солдати стріляють характерникові в спину, а він, мовби нічого й не було, спокійно грає на кобзі.

До речі, термін характерництво у якості військових замовлянь існував не лише в Україні, а й у Франції, на що звернув увагу чорноморський історик Іван Попко: "Il ne fut pas tue, parcequ'il portait un caractere. - Він не був убитий, оскільки він носив "характер". Зараз можна лише гадати, чи цей термін залишився їм у спадок від давніх галльських жерців - друїдів, чи, може, примандрував туди разом з козаками Богуна і Сірка в часи Тридцятилітньої війни?

Характерниками ставали, як правило, люди з унікальними екстрасенсорними здібностями, зі Іалюнок А. Базилевича схильністю до навіювання, гіпнозу, яснобачення, телекінезу та телепатії. Візьмемо, наприклад, описи Івана Сірка чи Семена Палія: "Сірко великий воїн був. Той знав, хто що дума. Ото там по тім боці Дніпра були татари... Та як задумують вони було воювати, то Сірко і каже козакам: - Збирайтесь докупи. Бо на нас уже орда піднімається. Він сильний такий був, що його як хто шаблею ударить по руці, так і не одруба - тільки синє буде. Не то що кулею, а шаблею! Уже татари, які міри проти нього вживали, та так нічого і не зробили. Вони його шайтаном так і прозвали...". "Розповідають, що Палій був силач, високого зросту, плечистий, "горластий" і страшний на вигляд; і був він в битвах від-чайдушно хоробрий. Йому вартувало лише подумати перемогти кого-небудь - і перемога вірно залишалася за ним".

Навіть тенденційно описуючи гайдамацькі загони, історик Скальковський визнає надзвичайні здібності характерників: "Між цими шайками були ватажки (від слова ватага) або отамани, і по їхньому ще називались характерники, тобто такі чарівники, що їх жодна вогненна зброя, ні куля, ні гармата умертвити не може. І коли, бувало, деруть ляхове по великих і багатих дворах, в яких хоча на цей випадок в обережність і цілком велика буває кількість сторожів і озброєних вартових, але ватажок так зачарує всіх у домі, що ніхто з них не почує і не побачить жодного козака з його шайки, і тоді вже вони беруть що хочуть, і повертаються в Січ".

Збереглися свідчення про те, як характерники застосовували таке навіювання безпосередньо в бою: "Було як збираються в Польщу, то беруть не більше як 12 чоловік; зайвого щоб не було. Ватажок, було наказує: "глядіть хлопці, як прийдеться тікати, то не розбігайтесь: держіться купи", їх мало, а ляхів багато, то оце, гляди, і біжить погоня. Вони повстромляють ратища в землю, поставлять коней хвостами до хвостів, а самі в середину і поховаються. Гоняться ляхи і кричать: "Рембай глову!" Добіжать до них і покажеться їм ліс; вони тоді і повертають коней назад." Один з очевидців славнозвісної Коліївщини, німець Мітляр, котрий на той час проживав в Лисянці, розповідав своїм внукам, як застосовував характерництво Максим Залізняк при штурмі Лисянки: "козаки всі як є, вдарили ножами навхрест один з другим, отак підняли повище голови та й ударили навхрест ніж об ніж. Казав дідуньо, що ніхто не знав для чого то воно чи, то в них була така присяга, чи то може знак щоб зрадник польський відчинив браму, бо як тільки ото вони тими ножами похрестилися, забрязкали, то зараз брама до муру й відчинилася. Був зрадник. А як увійшли всі гайдамаки в мур, то там багато поляків й покаменіло, отако й диха й дивиться, а нічим не воло-да й не говорить...". Цікаво, що тут в обряді перехрещення ножами, який викликав справжній психологічний шок в оборонців Лисянки, використовували знамениті гайдамацькі ножі - колії, які до того ж були спеціально освячені:

"Проти ночі Маковія як ножі святили..."

Сучасник, читаючи ці давні свідчення, може сприйняти їх за фантастику. Але коли нинішні естрадні гіпнотизери вводять в гіпнотичний транс цілі стадіони, здатні впливати на глядачів навіть через екран телевізора, то це видається цілком нормальним. А деякі речі, що їх демонструють носії прадавніх арійських знань - індійські йоги-факіри, сучасна офіційна наука з її найдосконалішою апаратурою не може пояснити і до сьогодні. Наприклад, левітацію, телекінез, виживання закопаної в землю людини, телепортацію та ще багато іншого. А характерники, як нащадки арійських кшатріїв, не лише зберегли ці знання, а й з успіхом використовували їх для захисту рідної землі від загарбників.

Характерники були представниками особливого вищого стану козаків, наділених таємними військовими знаннями та посвячених у магічні ритуали та обряди. Але ритуали ці були нічим іншим як унікальною і надзвичайно складною системою психофізичної підготовки воїнів. Тому мусимо розчарувати деяких дослідників, які роблять особливий акцент на зв'язку характерництва з нечистою силою.

Для цього звернемось до етимології. В основі терміна "характерник" - слово "характер", що має значення "сукупність стійких психічних властивостей людини, її особистих рис, що проявляється в поведінці, в діяльності", тобто вдача. Вживається слово "характер" і в значенні "твердість, сила волі". Тому, характерник - це воїн, який володіє своїм психічним станом, волею і завдяки цьому може впливати на волю інших людей. У попередньому розділі ми вже говорили, що звичайна людина використовує не більше 4% закладених у неї можливостей психіки, використання ж прихованих резервів дозволяє досягати фантастичних результатів, котрі дійсно можуть сприйнятися як чари. До речі, за часів Київської Русі слово "характер" вживалося і в значенні - "посада", "сан", тобто характерник - "сановник", "посадовець". Звідси висновок: "характерник" - воїн, що за допомогою спеціальних тренувань оволодів своїм духом - "характером", і займає певний сан (посаду) в козацькій військовій ієрархії.

До речі, в козаків була своя спеціальна термінологія і для різних видів характерництва, що вже свідчить про надзвичайно високий рівень його розвитку. Наприклад, таке відоме в наш час явище, як гіпноз, (навіювання) в козаків називалося - "химорода", гіпнотизувати - "хи-мородити". Ось свідчення козака Семена Юрче-нка, котрому, перебуваючи на службі в київському гарнізоні довелося стерегти в київській тюрмі запорожців, арештованих за наклепом московського карабінера. Ці запорожці з нудьги показували йому та іншим вартовим деякі фокуси із застосуванням навіювання, які вартові сприймали як чудо: "То який Запорожець:

– От ув'яжіть мене! - каже, - в мішок, чи встережете мене, що мене бережете?

– Чому?

– Кете (давайте сюди) мішок.

Та і влізе в мішок, та до сволока його й притягнуть за трямки; а він з-за дверей і йде та:

– Здорові, вражі сини! Устерегли? Або котрий-небудь Запорожець:

– Що ви думаєте, я не знаю, що ви вмієте красти? Та раз до мене: – А на що ти п'ятака вкрав?

– Я й не бачив п'ятака!

– Ану скинь чобіт! Скинув, аж у чоботі п'ятак.

Та й сміється вражий Запорожець. А то він химо-родою химородив. Сказано - каверзники". Термін "каверзник" відповідав сучасному "штукар", "фокусник".

Цікаві також запорозькі терміни "галдовник", "голдовати". "Запорожці були лицарі і великі галдовники. Куля їх не брала, на Дніпрі, було, постелять повсть і ідуть", - згадували запорозькі нащадки. Виявляється, ще за часів Київської Русі слова "галдовати", "голдувати" - означали скласти васальну присягу на вірність, присягнути, "голдовник" - "запри-сяжений васал", посвячений на вірність. Думаємо, на Запорізькій Січі слово "галдовник" означало посвяченого у таємниці характерництва воїна, який стояв нижче рангом, ніж характерник.

Характерників, котрі жили поза межами запорозьких земель, в народі часто називали знахарями (відунами). Такі знахарі, за народними повір'ями жили у кожному місті чи селі і мали обов'язок захищати народ від злих чарівників, відьом та іншої нечисті. На відміну від них знахарі вважалися людьми "від Бога", котрі роблять народу добро, лікують та оберігають його. Під час війни вони використовують свої знання для захисту рідної землі.

Отже, як ми зазначали вище, крім усього іншого характерники володіли секретами парапсихології та гіпнозу. Сьогодні військові розвідки багатьох країн світу інтенсивно вивчають можливості використання парапсихологічних здібностей людини в бою. Над цим працюють цілі секретні інститути, витрачаються шалені кошти, проводиться спеціальний відбір людей з надзвичайними властивостями. Адже такі люди з унікальними здібностями не перевелися і в наш час, вони працюють факірами на циркових аренах, гіпнотизерами, ілюзіоністами, екстрасенсами. Вони можуть палити себе вогнем, ходити босоніж по склі або по гострих лезах шабель не відчуваючи болю, можуть проколювати собі грубою голкою долоні і кров при цьому не тече, можуть читати думки глядачів, гіпнотизувати їх і навіть лікувати, можуть запам'ятовувати неймовірну кількість чисел, моментально вивчати напам'ять цілі книжки та робити ще багато інших чудес, які і тепер у XXI столітті з його атомною енергією та космічними польотами виглядають надприродньо. А що говорити про ті далекі часи. Можна собі уявити, як тоді сприймали людей, здатних зусиллям волі вгамувати кровотечу чи гіпнотизувати інших. Цим і пояснюється таке майже містичне ставлення до характерництва, яке насправді було потужною школою розкриття унікальних можливостей людини. І ця школа безперервно вдосконалювалась, передаючи свої знання з покоління в покоління протягом століть.

Як свідчать історичні джерела, центри характерництва в різний час існували на знаменитому Мігей-ському острові на річці Буг, в Карпатах, на Поділлі вже повній неможливості його виконання полягала найбільша цінність даного випробування. Адже саме під час виконання неможливого завдання, де стирається грань між життям і смертю, у людини проявлялися надзвичайні надлюдські здібності, які пізніше складали основу характерництва. Крім того, кандидат на характерника мусів бути обраний Божим Провидінням, лише тоді він мав право на осягнення вищих таємних знань. Адже в його руки попадали могутні знання, котрі могли бути використані як на добро, так і на зло. Тому вимоги до кандидатів були жорсткі, навіть жорстокі. Тому й небагато охочих, знаючи ці складнощі, йшли осягати це мистецтво.

Подібні звичаї приходять до нас з сивої давнини. Жерці давніх країн охороняли свої знання надзвичайно ретельно: у країнах Стародавньої Азії й Африки існував такий жорстокий іспит для кандидатів у жерці чи знахарі. Перед бажаючим стати жерцем ставили сім однакових горняток, наповнених темною рідиною. В шести з них була смертельна отрута, і лише в одному - нешкідливий напій. Кандидат із зав'язаними очима мусив вибрати і випити один з них. Звичайно, в такому випадку в жерці та знахарі дійсно потрапляли люди з надзвичайними здібностями, а випадкові люди відсіювалися. Тому, на нашу думку, і подолання порогів (як смертельно небезпечне завдання) було випробуванням майбутніх характерників.

Тарас Каляндрук

Глава УКГЦ Святослав Шевчук: Нас вважають опозицією. Ч.1

2011-12-05T22:04:00.000+02:00

Глава УКГЦ Святослав Шевчук: Нас вважають опозицією. Ч.1

Львів Ніч

2011-11-30T09:52:00.000+02:00

З 2 до 4 грудня в місті стартує новий туристично-промоційний проект «Нічний Львів». В рамках проекту відбудеться 30 безкоштовних екскурсій.

Відтак, відвідувачі зможуть взяти участь у театралізованих екскурсіях підземеллями Львова – нічні відвідини музеїв, вогняні дійства та вистави. В музеї історії релігії о 23.00 год розпочнеться вистава «формули екстази» за творами Б.І. Антонича. Окрім того, особливістю проекту «Нічний Львів» стануть театралізовані вогняні дійства в Італійському подвір’ї, романтичні екскурсії в музеї Соломії Крушельницької, молодіжні літературні читання в галереї «Гердан», нічна екскурсія Личаківським цвинтарем, різноманітні атракції у львівських галереях.

«Надалі такий проект плануємо проводити щороку в липні та грудні. Це дозволить більше зацікавити туристів нашим містом, відкрити нове обличчя Львова як міста романтики. Нічні екскурсії, які ми проводили в музеї зброї Арсенал, музеї Соломії Крушельницької, Італійському дворику показали, що львів’яни, особливо молодь, надзвичайно схвально ставляться до такого проекту. Адже вдень не всі мають можливість відвідати музей, а ввечері, «приправивши» це романтикою, учасники отримують незабутні враження», – розповіла заступник керівника відділу промоції міста ЛМР Марта Іванишин.

Попередня програма проекту «Нічний Львів»

П’ятниця, 2 грудня

час	захід	місце
18.00	Театралізована екскурсія, підземеллям Львова	Львівський музей історії релігії, пл. Музейна, 1
20.00	Екскурсія, вечір «Голоси кам’яниць», відкриття виставки у музеї	Музично-меморіальний музей С. Крушельницької, вул. С. Крушельницької, 23
20.00 – 22.00	Вистава «Лісова пісня»	Муніципальний театр ім. Л. Українки, вул. Городоцька, 36
20:00 – 21:00	Нічна екскурсії	Палац Потоцьких, вул Коперніка, 15
21.00 – 22.00	Екскурсія, реконструкція середньовічних боїв, майстер-клас середньовічних танців	Львівський історичний музей – музей зброї «Арсенал», вул. Підвальна, 5
21.00- 00.00	Екскурс в сучасне сакральне мистецтво «Колір невидимого світу»	Галерея «ІконАрт», вул Вірменська, 26
22.00	Екскурсія	Галерея історичного українського військового однострою, пл. Ринок, 40
22.00 – 23.00	Нічна екскурсія Личаківським цвинтарем	Музей «Личаківський цвинтар», вул Пекарська, 95
22.00 – 23.00	Екскурсія, презентація львівських левів у підземеллі костелу Єзуїтів	Галерея «Равлик», пр. Свобода, 15
22.00 -23.00	Нічна екскурсія в каплиці Боїмів	Каплиця Боїмів, пл. Катедральна
22:00 – 00:00	Показ короткометражних фільмів	Музей Ідей, вул. Валова, 18-а
22.00 – 00.00	«Нічна казка в галереї»	Галерея «Сливка», вул. Театральна, 24
22 – 01.00	Молодіжні романтичні літературні читання	Галерея «Гердан», вул. Руська, 4
01.00	Вистава «Формула екстазу» за мотивами Б. І. Антонича, театр ім. Л. Курбаса	Львівський історичний музей Палац Бандінеллі, пл. Ринок, 2

Субота, 3 грудня


20.00	Театралізоване дійство історії кохання Пелагії та Мікеліні	Львівський історичний музей – Італійське подвір’я, пл. Ринок, 6
20.00 – 22.00	Вистава «Лісова пісня»	Муніципальний театр, вул. Городоцька, 36
21.00	Містичний концерт органної музики	Будинок органної музики, вул. С. Бандери, 8
21:00 – 22:00	Екскурсія в музеї Пінзеля	Музей Пінзеля, пл. Митна 2
21.00	Екскурсія картинною галереєю	Картинна галерея, вул. Стефаника, 3
22.00 – 23.00	Екскурсія в музеї Пінзеля	Музей Пінзеля, пл. Митна 2
22.00 – 23.00	Нічна екскурсія Личаківським цвинтарем	Музей «Личаківський цвинтар», вул Пекарська, 95
22:01 – 01.00	Інтерактивні екскурсії, кожен долучається до малювання картини, о півночі відкриття картини	Галерея «Зелена канапа», вул. Вірменська, 7
22 – 01.00	Молодіжні романтичні літературні читання	Галерея «Гердан», вул. Руська, 4
22.00 – 23.00	Нічна екскурсія в каплиці Боїмів	Каплиця Боїмів, пл. Катедральна
23.00 – 00.00	Нічна екскурсія Личаківським цвинтарем	Музей «Личаківський цвинтар», вул. Пекарська, 95

14 жовтня - День Героїв.

2011-10-14T15:30:00.000+03:00

Структура УПА

Основним завданням УПА був захист українського населення від загарбників. В зв'язку з цим майже кожний відділ УПА пов'язувався з певною територією. А тому і в основу організаційної побудови УПА ліг принцип територіальності.

Із характеру УПА як народної, повстанської збройної сили, що веде боротьбу проти окупанта, з політичної концепції цієї боротьби та застосованої в ній тактики випливала її структура. Поділ на застосовані в регулярних арміях чітко окреслені одиниці і роди військ не міг мати примінення в УПА на цьому етапі боротьби, якщо ця боротьба мала бути успішною.

При творенні організаційної структури треба було враховувати два принципи:
- збереження єдності і цілеспрямованості всього руху;
- забезпечення якнайбільшої оперативності відділів.
Збереження цих принципів гарантував територіальний і адміністративний поділ територіїї введений окупантом із незначними географічними і тактичними корективами.Створена із боєвих відділів революційної ОУН, Українська Повстанська Армія стала дуже скоро всенародною та міжнаціональною армією, єднаючи під своїми прапорами симпатиків різних партійно-політичних концепцій та представників багатьох націй. З моменту повороту на рідні землі більшовиків з тактичних міркувань спрівпраця з ОУН зміцнилася. Керівне становища в УПА займають звичайно провідні члени ОУН.

Отже ціла територія, на якій діяла УПА, розподілялася на такі краї:
1.Північний край - Волинська і Житомирська області.
2.Західний край - Львівська, Тернопільська, Станиславівська
(Івано-Франківська), Чернівецька, Закарпатська й Дрогобицька області та
Перемищина з Лемківщиною і Холмщиною.
3.Південний край - Вінницька й Кам'янець-Подільська області та частина Київської.
4.Східний край - Чернігівська область, частина Київської області та решта території України.

Відповідно до цього поділу діючі на окреслених теренах сили мають назви: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, УПА-Схід. (ось карта http://photo.i.ua/user/52303/249921/6927078/)

Наступною та найнижчою територіальною одиницею є Воєнний Округ (ВО).
Поділ вищенаведених військових груп на воєнні округи здійснювався такожзгідно адміністративного поділу окупантів території України із певними винятками. Таке розмежування наприклад, було проведене на теренії дії групи УПА-Захід, який ділився на шість Військових Округів, а саме:
1 ВО - Львів-місто (її нечисленні відділи розміщувались в Янівських лісах);
2 ВО - Львівська область і Холмщина;
3 ВО - Тернопільська область;
4 ВО - Станиславівська і Чернівецька області;
5 ВО - Дрогобицька область;
6 ВО - Перемищина і Лемківщина.
Неможливо було застосувати цей принцип поділу території на терені групи УПА-Північ через важливі тактичні моменти.

На терені групи УПА-Північ діяли три ВО:

1 ВО "Турів" - Луччина, Володимирщина і Ковельщина;
2 ВО "Заграва" - Сарни, Костопіль, Пинськ і Висоцьк;
3 ВО "Волинь-Південь" - Рівне, Дубно, Верба, Почаїв, Ланівці, Шумськ.

На терені групи УПА-Південь діяли три ВО:

1 ВО - Холодний Яр;
2 ВО - Умань;
3 ВО - Вінницька і частина Київської області.

Територія групи УПА-Схід не була поділена на ВО.

На терені групи УПА-Схід діяли окремі повстанські загони, котрі тісно співпрацювали із сіткою ОУН у великих промислових містах. Через географічні особливості Східного краю повстанські загони в більшості випадків були малочисельні, виконували військові завдання локального характеру і виконували функції військової підтримки сітки ОУН та інформаційно-пропагандивну. Основними бойовими одиницями були похідні,рейдуючі групи УПА котрі формувалися на теренах УПА-Північ, УПА-Південь, УПА-Захід.

Тактичною військовою одиницею ВО була сотня, кожна з яких безпосередньо підпорядковувалась командирові ВО. Тільки в окремих випадках для проведення спеціальних акцій сотні об'єднувались в курені, а курені в загони.

Об'єднання в курені або загони відбувалося тільки за наказом командира ВО. На функції курінних були визначені кращі командири відділів, що входили в склад куренів. Командування над загоном перебирав, як правило,командир ВО, або начальник його штабу. Також були визначені інші випадки можливості створення куренів в залежності від ситуації але з обов'язковою умовою негайного повідомлення безпосереднього вищого керівного органу. Була розроблена спеціальна тактика діяльності тактичних бойових одиниць з
огляду на ситуацію, тактичне завдання, географічне розміщення і т.д. Сотня в свою чергу складалася із менших військових підрозділів, котрі в свою чергу ділилися на ще менші. Діяльність усіх підрозділів і їхній
склад відповідало вимогам чітко розробленої тактики до окремо взятої територіальної групи та певної місцевості. Потрібно відмітити, що надзвичайно вдала організаційна структура і тактика УПА дозволила
виконувати свої функції включно до початку 60-х років та виносять генерала УПА Шухевича Р. в рівень найвизначніших військових діячів цілого світу.
Із певних міркувань ми не можемо подати чітку структуру УПА, але додатково відзначимо, найнижчими військовими одиницями, котрі діяли в УПА були також чоти, рої, відділи,
підвідділи, СКВ (Самооборонні Кущові Відділи) і боївки ОУН.

В УПА були розроблені власні військові звання і нагороди затверджені указом УГВР (Українського Уряду).

Кожний військовий при вступі в ряди УПА приймав військову присягу затверджену і введену в дію указом УГВР, також кожний боєць УПА мав видумане прізвище, так зване псевдо. Це було конечним, щоб не наражати на небезпеку жорстоких переслідувань окупантами власну родину. Усі військові підрозділи в УПА мали складну систему назв і були в діловодстві командування УПА зашифровані. Взагалі конспіративна система розроблена командуванням УПА є вершиною мистецтва вданій галузі і в перше була практично застосована в таких великих масштабах (чисельність УПА в певні періоди сягала близько 500 тис.
осіб).УПА була чітко структуризована де кожна структурна одиниця виконувала певну, окремо визначену роль.

Всією діяльністю УПА керує Головне Командування УПА, тобто Головний Командир УПА, заступник Головного Командира УПА і Головний Військовий Штаб.
Головний Військовий Штаб (ГВШ) як орган керівництва Головного Командира УПА складається із шефа штабу і наступних відділів:

1.Оперативного
2.Розвідувального
3.Вишкільного
4.Організаційно-персонального
5.Тилового
6.Політично-виховного

Оперативний відділ опрацьовує бойові акції, координує і керує ними при допомозі загальних інструкцій та конкретних наказів, розробляє плани та тактичні заходи в різні фази боротьби і окремі ситуації, планує і керує великими рейдами важливого політичного значення та більшого територіального охоплення, дає загальну оцінку становища, забезпечує всі терени здобутими картами і налагоджує власну систему створення карт.

Розвідувальний відділ зосереджує, опрацьовує і використовує увесь розвідувальний і контррозвідувальний матеріал. Він тісно співпрацював із підпільною сіткою ОУН і службою безпеки ОУН (ОУН СБ).

Вишкільний відділ опрацьовує плани і програми вишколу, програми старшинських і підстаршинських шкіл, організовує і керує безпосередньо навчанням у старшинських школах, зосереджує весь досвід боротьби і розповсюджує його окремими вишкільними інструкціями.

Організаційно-персональний опрацьовує організаційні схеми, проводить реєстр стану, полагоджує персональні справи, господарить відповідно до потреб кадрами старшин і інших фахівців. На нього покладено відповідальність збереження усіх документів і оперативного їх знищення в разі провалу.

Тиловий відділ виконує свою складну і важку в підпільних умовах боротьби функцію при допомозі служб озброєння, постачання і санітарної служби. До нього належать ведення реєстрів різнородної зброї і амуніції як уживаної так магазинної, центральна майстерня зброї, реорганізація і уніфікація озброєння, центральне керівництво в постачанні харчами, одягом, взуттям, організування і рівномірний розподіл ліків і всякого санітарного матеріалу, організація польових шпиталів. Потрібно зазначити, що цей структурний підрозділ УПА дуже тісно співпрацював із місцевим населенням, був дуже чітко організованим і успішно діяв доти поки останній солдат УПА був в строю.

Політвиховний відділ, хоч він останній в структурі штабу, все ж таки він найважливіший. Він вказує мету боротьби, обгрунтовує її, проектує політичну тактику, накреслює перспективи боротьби з метою
найширшої популяризації УПА серед населення, інших окупованих націй, на міжнародній арені. Також проводить і розробляє заходи з метою деморалізації ворога. Більшість розроблених цим відділом акцій виконувалася оперативними спецвідділами і боївками ОУН. Операції носили точковий, локальний характер по знищенню найвищого керівництва місцевої окупаційної влади і тих "діячів" ворожих каральних систем, котрі в минулому відзначились нелюдською жорстокістю по відношенню до мирного населення країни.Безпосередньо підпорядковані Головному Командирові УПА інспектори виконують функцію його контрольного органу на всій території дій УПА. Шефові ГВШ є підпорядкована служба зв'язку, що своєю мережею зв'язує його з Головним Командиром, начальниками поодиноких відділів та краями і центральний технічний зв'язок (ЦТЗ).

Кожними групами УПА в краях, УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, командують командири груп, заступники командирів і КВШ (Крайові Військові Штаби).

Структура КВШ така сама, як ГВШ. Вони мають ті ж самі відділи і служби за винятком ЦТЗ і виконують ті ж функції на територіях країв, а у випадках переривання зв'язків з Головним Командуванням вони є найвищим керівним органом на підпорядкованій території.

Військовий Штаб Воєнної Округи (ВШВО) в своїй структурі відрізняється від попередніх тільки тим, що не має старшин для тактичних завдань, а командир ВО не має інспекторів.Кількість і якість відділів ВО залежали від багатьох факторів і сильно різнилися одна від одної.

Всі відділи ВО творили групу УПА. Кількість їх на теренах поодиноких ВО була різна й доходила до тридцяти.Озброєння відділів УПА є диктоване партизанською тактикою.

Відділи УПА - піхотні сотні, побудовані й озброєні за двома схемами:

схема 1 (легка) - близько 168 людей, озброєнні рушницями, легким кулеметами, автоматами, пістолетами, ручними гранатами, вибуховими речовинами і схема

2 (тяжка) - близько 186 людей з тим самим озброєнням із ддодатком трьох важких кулеметів і трьох мінометів калібром не вище 82 мм.

Дуже рідко і в основному на терені УПА-Північ були організовані і вживані кіннотні відділи та артилерійські батареї. Вони були призначені до куренів або загонів. Коли кіннота ще знаходить виправдання у застосуванні то гарматні підрозділи несуть дуже велику небезпеку для військової повстанської одиниці. Саме невиправдане застосування зброї сприяло нищівному розгрому Ковпака, військові підрозділи котрого не булидостатньо мобільними.

Зв'язок - це нервова система підпільного організму. Від справності його функціонування залежить дієздатність підпільного руху й успішність його боротьби. Тому в УПА до цієї ділянки, виділеної в окрему службу, були поставлені великі вимоги. На теренах дій УПА, де існувала добре розвинена мережа ОУН, військовим штабам і відділам були доступні її зв'язкові засоби, одначе з уваги на те, що ці зв'язки, перевантажені великим організаційним рухом, функціонували надто повільно для вимог керівництва військом, штаби УПА скрізь розбудували власну систему зв'язку. Система зв'язку всієї боротьби ОУН з 1920р. і система зв'язку збройної боротьби УПА з 1942р. це надзвичайно складна, добре законспірована, організована і майже успішно працююча система з альтернативними шляхами, антипровальними та контролюючими засобами. Важливу роль в системі зв'язку виконувала сужба безпеки ОУН.

Дуже важливою проблемою в УПА був вишкіл власних старшинських і підстаршинських кадрів. Для розв'язки цієї проблеми були покликані крайові старшинські і підстаршинські школи. Господарсько і тактично старшинські школи підпорядковувались командирові ВО, на терені якого перебували.

Центральний Технічний Зв'язок (ЦТЗ), що знаходився при ГВШ - це радіозв'язок. За німецької окупації він ще практично не діяв, а згуртована в цьому осередку невелика кількість фахівців займалася вишколюванням персоналу, збиранням і монтуванням технічних засобів для навчання і практичної дії. В окремих випадках був налагоджений радіозв'язок з окремим підрозділами УПА і боївок ОУН, котрий використовувався в окремих випадках для збереження конспірації. Також ця група займалась діяльністю радіостанцій УПА.

Як ми вже зазначали УПА і ОУН дуже тісно між собою співпрацювали. Деякі структури ОУН в повній мірі виконували свої функції в УПА, наприклад служба безпеки ОУН.Роль і функція ОУН не обмежувалася тільки до функції політичної партії. Окрім пропагандивних і організаційних заходів після постання УГВР вона виконувала і адміністративну функцію. Застосована співпраця була компромісом між апартійністю УПА і необхідністю співдії. Командир ВО входив у склад обласного проводу ОУН з правом вирішального голосу. Він мусів орієнтуватись в усій роботі ОУН, а зокрема у ункціонуванні її адміністративного апарату, що одоночасно входив в апарат ВО. З другого боку обласний провід ОУН не міг втручатися в діяльність загонів УПА, а тільки висловлювати свої побажання щодо переведення або втишення бойових дій. Права видавання доручень чи наказів провід ОУН у відношеннях до УПА не мав. Дальшими щаблями в побудові ОУН були округа, повіт, район і станиця.

Починаючи від округи до району включно, в керівних органах були люди, котрі виконували функцію військових референтів. Вони підпорядковувалися в своїх ділянках роботи двом начальникам відділів штабу ВО, а саме: організаційно-персональний і тиловий. В їх обов'язки входило: проводити реєстр військовопридатного елементу, вишукувати потрібних для УПА фахівців, поповняти добровольцями військові підрозділи, створювати склади зброї та амуніції, налагоджувати і підтримувати харчову, аптечну,
шпитальну системи. До нього належали також організування і діяльність СКВ.Потрібно окремо відмітити завдання, котре блискуче виконала ОУН і надовго забезпечила можливість ведення збройної боротьби всієї УПА це створення системи складів зброї і амуніцї при проходженні фронтів із сходу на захід. ОУН змобілізувала місцеве населення всієї Західної України до цієї важливої функції.

Ця стаття не розкриває докладно всієї проблематики структури і побудови УПА. Уся діяльність була глибоко законспірована і зберігала в таємниці діяльність різних підрозділів, їх взаємоспівпрацю та взаємозамінність, власні конспіративні системи, призначення окремих спеціальних підрозділів і т.д. Потрібно також відмітити, що на усіх посадах перебували люди, в основному, місцевого походження. Тому застосовувались найжорстокіші методи конспірації. Видумані прізвища воїнів дуже часто повторювалися, військові підрозділи носили різні назви і часто переформовувалися. Конспірація була настільки великою, що через багaто років, сучасним дослідникам, дуже важко зідентифікувати ту чи іншу людину навіть серед найвищого керівництва ОУН, УПА, УГВР.

І, власне, про ГЕРОЇВ...

Ненависть спресована в набої............

Українська Повстанська армія була створена у 1942 році на базі підпілля ОУН-Бандери. З 42-го по 44-й роки УПА вели партизанську війну з німцями на теренах Західної України. Регіон дії повстанських загонів
охоплював нинішні Волинську, Ровенську, Львівську, Франківську, Тернопільську, Черновицьку та Закарпатську області України, райони міст Перемишля, Холма і Підляшшя у Польщі та Брестської області Білорусі. Головний штаб УПА та Українська Головна Визвольна рада територіально містилися біля міста Колки на Волині.

ОУНівцями була створена вельми цікава система постачання бойових загонів. У кожному селі підпілля ОУН під керівництвом місцевого господарчого займалося збором нефіксованого (в залежності від добробуту кожної родини) харчового податку. У селах же знаходилися повстанські шпиталі та зброярські, кравецькі, шкіряні й інші військові майстерні. Плюс – селяни займалися збором зброї на місцях боїв в районі свого села. Господарчі або референти ОУН закладали підготовані припаси у криївки (схрони) в лісах біля свого села. З цих криївок поповнював запаси загін, що проходив повз село. Мережею криївок була вкрита вся Західна Україна, а загони УПА переходили між ними як абоненти сотового зв’язку. Господарчі не бачили повстанців – ті не знали хто саме їх харчує. Про місце розташування криївок знали лише місцеві підпільники ОУН, які передавали дані командирам УПА.

До рук підпілля ОУН потрапили склади Червоної армії покинуті РККА у 41-му році. У 44-му, відступаючі частини Вермахту покинули в лісах і горах свої склади зброї. Власне одною з причин появи УПА була саме зброя РККА підібрана у 41-му. Додатковим джерелом добування зброї було збирання її на полі бою і добування у бою.

Ще один винахід підпілля ОУН – фінансове забезпечення. Завдячуючи передовій колгоспній системі і нечуваній геніальності совецьких маршалів у наслідок якої на війні полягло ледь не усе молоде покоління 40-х, війна для СССР пройшла на межі голоду. Прийшовши до Західної України більшовики зразу ж вдалися до продрозверстки але миттю нарвалися на опір населення у вигляді загонів УПА. У результаті діяльності повстанців плани хлібозаготівлі у Західній були зірвані. Селяни обирали продати (!) хліб рефентурі ОУН, а потім поскиглити що «усе геть бандерівці відібрали». Здобутий хліб спускався з чорного ринку по «вільній ринковій ціні», переважно – більшовицьким же інтендантам. Різниці з горлом вистачало на потреби підпілля.

До речі, в деяких районах партійні вожаки обрали не відбирати хліб, а домовитися з сільськими головами про поставки певної узгодженої кількості збіжжя. На диво – саме там кількість «бандитських нальотів на партійні органи» наближалася до нуля.

До літа 44-го року УПА налічувала до 200 000 бійців та командирів. Головною причиною росту чисельності УПА у 42-44 роках було те, що німці банально не мали для боротьби з УПА ані сил ані засобів. Вони взагалі майже не контролювали сільську місцевість. «Усе Полісся за винятком крупних комунікацій… було повністю звільнене від німців, величезна територія від Сарн і до Бугу була поділена між УПА та з’єднаннями українських партизанів… Економічне становище районів контрольованих УПА більш заможне ніж у совецьких районах, населення живе заможніше і менше пограбоване» - генерал Сидор Ковпак.

Таранна тактика

Те що виступаюча за багатопартійність і вільні ринкові стосунки ОУН і комуністична влада на одному терені існувати не можуть, було очевидно і командуванню УПА і більшовицьким ватажкам. Перша спроба – придушити УПА силами РККА та оперативних відділів СМЕРШу, провалилася вщент. Бійці РККА відверто саботувати накази воювати з УПА. Через це головні події розгорнулися після капітуляції фашистської Німеччини.

У 1944-1947 роках проти загонів УПА було кинуто крупні регулярні частини Внутрішніх військ НКВД-МГБ: 9-у стрілецьку дивізію ВВ, 4 стрілецькі бригади, 18-й кавалерійських полк, 22 окремих стрілецьких батальйони ВВ та 5 бронепотягів (усього біля 50 000 багнетів). В разі потреби на допомогу кликали частини Українського прикордонного округу (21 тис осіб). Дії цього угрупування забезпечували частини щойно створеного Прикарпатського військового округу – одна танкова та дві загальновійськові армії – біля 600 000 осіб. Це все – не враховуючи оперативних підрозділів НКВД-МГБ. В лісах і на полонинах розвернулися бої за всіма правилами військового мистецтва – з артилерією танками та авіацією, яким повстанці могли протиставити лише кулемети, міномети та легкі гармати. Піком протистояння стала Велика блокада 1946 року, коли
Західна Україна була перетворена фактично на один великий концтабір з режимом військового часу. Операцією керували перший секретар ЦК КП(б)У Хрущов М. С. та нарком НКВДУ Рясний В.

Щоправда результати блокади не виправдали сподівань. Знищити УПА не вдалося. Частини ВВ були прив’язані до своїх баз та тилового забезпечення в той час як повстанці активно маневрували, не були прив’язані до баз і шикарно орієнтувалися на місцевості. Плюс – повстанці вигравали на розвідці, потенційно їхніми агентами були кожна дівчина і кожен хлопчик.

На авіарозвідку більшовиків і бомбардування баз, повстанці відповіли уходом під землю (побудовою підземних бункерів і криївок) та зменшенням діючих загонів до розмірів взвод-рота (чота-сотня), не більше. На родинну відповідальність – системою «псевдо» (підпільних прізвиськ). Інколи бійці одного загону нічого не знали одне про одного, крім «псевдо».

Успіхами більшовиків стали загибель Шефа головного штабу УПА генерала Грицая, командувача УПА-Північ полковника Клячківського, головного лікаря УПА доктора Липи та багатьох інших командирів. Значні втрати понесли бойові загони УПА. Проте майже не постраждало підпілля ОУН у містах та селах, УПА знищена не була, чалапання військ по лісах (з обов’язковими у таких випадках постоями війська, мародерством та зґвалтуваннями) ще більш озлило місцеве населення. Й нарешті – про війну у Західній в мирний час дізналися на Заході. Виявилося що у щасливому Совецькому союзі щасливі громадяни збиваються у повстанські загони з якими доводиться воювати за допомогою танків і авіації.

У 1947 році удар був нанесений по УПА з заходу. Контрольовані совецьким МГБ спецслужби Польщі провели операцію «Вісла». Українське населення з прикордонних теренів було масово вивезене у Пруссію або у СССР. Втративши підтримку місцевого населення загони УПА частково перейшли на Волинь, а частково – рушили в бік Західної Європи. З боями через окуповані Угорщину, Чехословаччину та Австрію повстанцям вдалося пробитися до американської зони окупації. Американців ледь грець не вхопив коли у 1948 році, за три роки по війні через кордон Баварії раптом хлинули загони українських партизан антикомуністів. Здійнявся гучний скандал. Але совецькі дипломати зберегли гарну міну при поганій грі.

Звинувативши повстанців УПА у всіх смертних гріхах, вони зажадали їхньої видачі. Але американці відмовилися їх видавати, пославшись на документи Абвера які свідчили про збройну боротьбу бандерівців проти німецької адміністрації.

Совецька сторона навела свої аргументи, справа затяглася. Повстанці залишилися в американському секторі, а скандал зійшов нанівець. Більшого більшовики і не потребували.

тим часом Хрущов та Рясний були усунуті від боротьби з УПА. Почався другий
етап війни – чекістський.

Зашморг у комплексі

Війська заперли на базах. Тепер їм доручали тільки охорону шляхів і стратегічних об’єктів та забезпечення діяльності оперативного складу МГБ. У ліси рушили групи «осназу МГБ».

На місцях «заражених бандитизмом» створювалися «випадкові пункти», фактично – блокпости з залогами у 100-200 осіб. Офіційно вони мали забезпечувати відбирання хліба у селян. Реально – забезпечували дії груп озназу. Саме напад загону УПА на такий пункт показаний у фільмі «Карпатське золото».

Загони осназу нишпорили по лісах, помічаючи все: чисельність загонів, середній вік повстанців, канали зв’язку з селами, розташування запасних баз, бункерів, криївок. Коли про певний загін добувалося максимум інформації, осназівці переходили до здійснення засад та нальотів. А потім до справи ставали оперативники в селах та Внутрішні війська у лісах. Як правило загін оточували на одній з баз, після чого район по площі обробляла артилерія. Тікати було нікуди – всі запасні бази було блоковано, на повстанців скрізь чекали. Щоправда так райдужно все відбувалося тільки у теорії. Боївки Служби Безпеки полювали на
самих осназівців, командири УПА теж гав не ловили. На лісових галявинах розгорнулася безпрецедентна за жорстокістю і цинізмом війна, що нагадувала зіткнення траперів з індіанцями на Дикому Заході.

Більшовики не гидували нічим. Колишні офіцери МГБ Санников та Судоплатов у своїх мемуарах визнавали факти регулярного спалення селянських хат та застосування проти повстанців УПА отрути, розривних куль та психотропних речовин – засобів заборонених усіма світовими військовими конвенціями. Людський ресурс і технічна перевага були на боці більшовиків, а повстанці несли нові й нові втрати.

Продовжували працювати й оперативні частини МГБ. Тривала вербовка агентури, розробка родин оунівців, виявлення підпілля ОУН та співчуваючих. Нищили канали зв’язку підпілля з селом, з містом, з Заходом та з чорним ринком. Водночас опери МГБ ретельно перевіряли свої лави. Було зрозуміло що в органах хтось має ворожити повстанцям, звідкілясь вони мали інформацію про діяльність МГБ. Агентів СБ та «кротів» виявляли і нищіли.

З місцевих комсомольців, фронтовиків, добровольців, колишніх повстанців (що здалися, повіривши у більшовицьку амністію) і просто кримінальних злочинців що згоджувалися служити за винагороду з майна «родин бандитів», формували «істрєбітельниє батальйони». Це був вагомий аргумент проти УПА. «Стрибки» (так їх охрестили тамтешні мешканці, пізніше цю кличку совецька пропаганда переробила на «яструбки»), знали мову, звичаї, місцевість, а інколи знали в обличчя бійців та командирів УПА. Під час прочісувань «стрибки» ставали прокляттям для місцевих мешканців та підпілля ОУН. Єдина вада – боєздатність під час сутички з загонами УПА рівної чисельності, «стрибки» виказували тільки за умови підтримки штатних підрозділів МГБ. Воно не дивно – зрадник сміливцем не буває.

Чомусь найбільший розголос здобули провокації МГБ у вигляді дій спецгруп перевдягнутих у форму УПА. Тут треба зазначити що переважно такі спецгрупи діяли з метою розвідки – приходячи у певне село, просили харчів, прийняти поранених, полагодити зброю, надати зв'язок з проводом ОУН. Пізніше по всіх виявлених адресах до хазяїв вітали опери з МГБ. Ще один варіант – коли спецгрупа свідомо тероризувала населення з метою відвернути його настрої від УПА. Засіб насправді, старий мов світ. Щоправда було у цього засобу два чуттєвих недоліки. По перше спецгрупі було украй небезпечно зустрітися за справою з реальним загоном УПА. Розплата приходила миттю й на очах у місцевого населення. Тому діяли ці групи переважно в районах де опір УПА був майже придушений. Другий недолік – в деяких районах спецгрупи затероризували місцеве населення до таких меж що викликали обурення навіть совецької прокуратури. Більшовикам за місцем помешкання були потрібні не трупи, а терплячі слухняні живі кріпаки.

Звичайно проти повстанців працювала пропагандистська машина більшовиків. Доводилася безглуздість збройної боротьби проти совецьої влади. Людям доводили що совецька влада – сама українська, а колгоспна система – сама вигідна. Весь негатив подавався як тимчасове явище викликане війною. В якості доказу, було поліпшене матеріальне забезпечення міст та районів опанованих більшовиками.

Цікаво, але факт. За Совецької влади Західна Україна забезпечувалася набагато краще за Східну і абсолютно краще за Центральну Росію. Те саме стосувалося Прибалтики та Кавказу де теж діяли повстанські загони. Тож висновок очевидний, за совкове благополуччя уродженцям Західної дякувати треба не щирій совецькій владі, а повстанцям УПА. В Росії ніяких повстанців не було, й тому (з точки зору навіть східних українців) жили росіяни в Центральній Росії у самих злиднях. Так само й нині. До речі, становище «регіону на особливому утриманні» нині в Росії займає Чечня.

Періодично у пресі з’являлися заяви від командирів УПА (інколи – мертвих) із закликами припинити збройну боротьбу і скоритися перед більшовиками. На тих хто не вірив – впливали методом публічних повішань і розстрілів. Невиправні села, що відмовлялися скоритися колгоспній системі і більшовицькому пануванню просто виселяли на меридіан Ангари. Діяльність більшовиків дала свої наслідки. У містах приватний підприємець був ліквідований як клас, а села повільно заковували в кайданах колгоспів.
Й нарешті не можна не згадати найбільш бузувірський прийом більшовиків – заселення Західної вихідцями зі Східної України та Росії. Чимало людей що поїхали у Західну спочатку раділи тій перспективі. В голодних совецьких Донбасі та Наддніпрянщині люди знали – у Західній немає голоду. Завдяки демагогії совецької пропаганди люди просто не уявляли в яке пекло їх несе. Коли ж люди приїздили до Західної – виявлялося що назад дороги нема. В щасливому СССР людина не могла змінити роботу самостійно – тільки переводом з посади на посаду. А тепер уявіть що відчували люди виховані в умовах піонерії-совка-комсомолу,
потрапивши в глухе село, де повстанці-бандерівці по вулицях пішки ходили? З людьми що виросли на прикладі Павлика Морозова додатково проводили роботу по лінії МГБ, партії та комсомолу, спонукаючи їх до стукачества. Ба-більше. «Нєдоносітєльство» за совецькими законами вже вважалося злочином. Тож з точки зору командирів УПА потенційним стукачем міг бути КОЖЕН переселенець.

Переселеним східнякам не лишили вибору: або – стучи і помирай, або – мовчи і потрапляй за колючий дріт. Повстанцям так само не лишили вибору. Або – терпи біля себе поселенців та потрапляй у пазурі МГБ, або – стріляй в поселенців. Холодно й розважливо більшовики кинули одну Україну під кулі іншої, цинічно усвідомлюючи, закладе переселенець господарчого села або родину командира УПА – добре. Уб’ють переселенця – не біда, нового пришлють. Убитий східняк і після смерті працюватиме проти підпілля
ставши черговим прикладом «бузувірства бандерівців». Уявіть собі кампанію по перевозу громадянських спеціалістів у воюючу Чечню. А тепер зважте – у 40-х чекісти саме так і вчинили. Завалили повстанців масою беззбройних людей, які не мали жодного стосунку до цієї війни.

Коло замикається. Переселенці що потрапили під той каток ще й досі вважають що винні у їхніх бідах бандерівці і тільки бандерівці. Стукачі (несвідомі, усі так жили) стають невинними жертвами. Совецька влада що посприяла появі людей в зоні повстанської війни стає святою. Чекісти – невинні, «вони лише наказ
виконували». А ті хто боровся проти бузувірської влади зі зброєю в руках лишається винний у всьому.

У волі на сторожі.

Всі претензії «совків» до бандерівців можна звести до одного питання: «Навіщо все це? До чого ці жертви?»

Справа от у чому. За свідченнями останнього командувача УПА Василя Кука, вся безглуздість подальшої війни стала зрозуміла командуванню УПА ще у 47-му. Було зрозуміло, більшовики не зупиняться ні перед чим. Але й припинити боротьбу УПА не могла. Більшовики не йшли ні на які угоди і визнавали тільки один спосіб припинення війни – повну капітуляцію УПА на їхні мовах. Лихо в тому що тільки й виключно наявність збройних загонів у лісах змушувала більшовиків дотримуватися принаймні видимості законів. Колективізація у Західній в порівнянні зі Сходом відбулася вражаюче м’яко. Причина була єдина – кожен більшовик-беспредєльщик ризикував зловити автоматну чергу у спину. Капітуляція ОУН і УПА означала б карт-бланш більшовикам для масових репресій серед населення. А так чекістам було не до населення – вночі вони до вікон підходили з опаскою. А ну як по той бік у вікно повстанець цілить?

На зборах лідерів ОУН та УПА було прийнято рішення – обмежити бойові сили необхідним мінімумом. Решту – розпустити по домівках, або поселити в інших місцинах під чужими документами. В лісі лишилися «віділи» та «боївки» чисельність по 10-50 осіб кожна. В разі необхідності їх модна було звести в підрозділ чисельністю до куреня (батальйону). Потім – повстанці знову розчинялися в лісі.

Тягар роботи було перенесено з загонів УПА на підпілля ОУН. Було поставлено мету – популяризувати ідеї ОУН на Східній Україні та створити молодіжний резерв підпілля. Крім цього повстанці здійсняли рейди на терени сусідніх держав. Це був шалений ідеологічний удар по більшовиках. Червоній пропаганді доводилося пояснювати чого б це у «щасливому» совецькому союзі діють повстанські загони.

Треба було виграти час. Треба було дочекатися пом’якшення тиску репресій – і цією подією стала смерть Сталіна і хрущовська «відлига». В перспективі треба було зберегти підпілля до часів коли стане можна оголосити незалежність України – ними стали економічна криза наприкінці 80-х, горбачовська «перебудова» і серпень 91-го.

До речі валити «совок» навіть не знадобилося – сам зруйнувався мов гнилий хиткий сарай.

Поставленої мети підпілля ОУН досягло у повній мірі. На нові ж виклики вже Незалежної України відповідати мусить вже наступне покоління.

Останній бій

Але це сталося пізніше. А у 49-му році відсутність гучних успіхів дала змогу Хрущову критикувати методи Ковальчука. Почався останній період боротьби більшовиків з УПА – остаточне знищення.

На Волинь і у Карпати було перекинуто чотири дивізії ВВ МГБ для «остаточного вирішення бандерівського питання». Знову почалося блокування населених пунктів. Умови були сприятливі – місцеве населення вже стомилося від війни, а Заходу стало не до українців. Ані обурення населення, ані реакція колишніх союзників, «совок» більше не турбували. Виснаженні війною повстанці несли втрати. Загинули шеф штабу УПА полковник Гасин, командувач УПА-Захід полковник Сидор, крайовий провідник ОУН Петро Козак, головнокомандувач УПА генерал хорунжий Роман Шухевич. Боївки УПА були витіснені на погано доступну місцевість – болотисті ліси Північної Волині і Карпатське високогір’я.

Після смерті Сталіна збройна боротьба вщухла як така. Влада пом’якшила свій тиск. Повстанці у відповідь склали зброю. У 1954 році був зраджений і потрапив у полон останній командувач УПА Василь Кук. Нещодавно його ховали 50 000 осіб з військовою шаною та салютом. Як героя у Незалежній Україні за яку він воював.

Повстанці програли ту війну. Власне – вони й не могли її виграти. Вони лише вберегли від маховика більшовицьких репресій та бузувірського розкуркулення чималу кількість своїх земляків. Чи виявилися земляки вартими своїх рятівників – треба відповісти їм самим.

А нам лишився нелюдський, лиховісний, неосяжний розумом страх, який ще й досі живе в серцях живих щурів з НКВД та їхні нащадків. Він дивиться з їхніх очей у спорах і з їхніх рядків на форумах. Вони й досі не можуть спокійно міркувати про УПА, з їхніх очей і зараз лине обурення, істерика та звіряча лють за якою
вони ховають нелюдський страх. Страх, що породжують згадки про часи коли вони приперлися у колишню російську Волинь в якості визволителів (офіційно) і червоно-більшовицьких поневолювачів (реально).

Вони аж надто гарно розуміють що повстанські загони були лише верхівкою айсбергу. Підґрунтям існування УПА було глибоко ешелоноване підпілля ОУН що забезпечувало діяльність повстанців. Але й воно з’явилося не на пустому місці. Підґрунтям для опанування ОУН свідомості людей на теренах занятих більшовиками (до 39-го року ОУН у сеймах Західної не мала й третини депутатів) були інститути громадянського суспільства що існували в умовах ринкової економіки навіть у далеко недемократичній Польщі. Чекістів і їхніх нащадків бісить сама думка про те, що хтось може опиратися їхньому свавіллю.

Я не знаю чому Судоплатов у своїх мемуарах спотворив сцену знищення генерала Шухевича.

Вчинок дивний, нелогічний і тому підозрілий. Гадаю – причина в тому самому страхові. У фільмі «Нескорений» показано один цікавий епізод з життя МГБ-шного генерала, коли загін чекістів що полював на Шухевича сам потрапив у пастку повстанців. Цей факт справді існував – генерал Судоплатов тоді покинув своїх підлеглих під кулями повстанців, а сам пацюком чкурнув у кущі. Коли він помирав, він явно бачив в уяві той край, тірічки, ліси і гори. Край де носіїв більшовицького щастя з дівочих очей, з дитячих посмішок, від смерекових ярів та галявин, звідусюди разила ненависть. Ненависть спресована в набої.

PS: ось як повинен виглядати коротко розділ про УПА у підручниках наших дітей. Слава Героям!

Свято вулиці Вірменської - 22 жовтня 2011 року

2011-10-13T10:41:00.001+03:00

	У Львові 22 жовтня цього року відбудеться міське святкування присвячене одній з найстаріших вулиць Львова - Свято вулиці Вірменської! Свято організовується за ініціативи ресторану Mons Pius та Холдингу емоцій !Фест за підтримки вірменської громади Львова, Львівської міської ради, Центру міської історії, окремих культурних діячів, істориків та митців у співпраці з ресторанами та галереями, розташованими на вулиці Вірменській. Ідея Свята базується на відродженні львівських традицій та історії вірменської громади Львова, яка історично мала незаперечний вплив на розвиток міста, його культуру і традиції. Під час Свята львів’яни, туристи та спеціально запрошені гості матимуть нагоду в живій атракційній формі відкрити для себе історичні факти про Вірменську дільницю Львова, про будинки на вулиці та їх знаменитих мешканців, вірменську громаду Львова, відомих вірмен Галичини, розвиток вулиці Вірменської в різні історичні періоди та її роль в історії міста. На святі заплановані різноманітні події: концерти, виставки, майстер-класи, експозиція світлин, частування та покази фільмів, безкоштовні екскурсії вірменським кварталом, спеціальні події в ресторанах та галереях. Протягом святкового дня вулиця буде особливо прикрашена, а на будинках будуть розміщені таблиці з спеціально підготовленою інформацією про їх історію та мешканців. В святковий день відбудеться Богослужіння у Вірменському соборі, а також відбудеться презентація ЗD моделювання вірменського кварталу Львова, яке розроблено за кошти організаторів Свята. Відбуватимуться танцювальні та мистецькі майстер-класи, усі охочі зможуть спробувати традиційні вірменські страви та напої, зможуть пройти безкоштовну екскурсію вірменським кварталом та переглянути просто неба покази фільмів Сергія Параджанова, а також відвідати мистецькі виставки в галереях, потрапити на спеціальні події і частунки в ресторанах. Центральною подією стануть виступи на відкритій сцені джазового колективу Lela Project, вірменського хору та спеціального гостя з Криму – запального танцювального ансамблю «Арарат». Організатори сподіваються, що цьогорічне Свято вулиці Вірменської буде традиційним у місті і неодмінно стане ще однією особливістю багатокультурного Львова з давньою історією та унікальною архітектурою. Програма 10.00 – ранкова зустріч на каві у «Вірменці» з Ільком Лемком 11.00 – святкова літургія у Вірменському Соборі 12.30 – початок вуличного святкування: інформаційні історичні довідки на будинках, традиційні частунки та смачні напої, майстер-класи вірменських танців з танцювальним ансамблем «Арарат» (Крим), безкоштовні екскурсії Вірменським кварталом (13.00, 15.00, 17.00), забави 12.30 – Галерея «Іконарт» - відкриття особливого майстер-класу, на якому буде нагода уявити собі образи найпопулярніших вірменських святих на традиційній українській іконі на склі 13.00 – Брифінг за участю організаторів свята, представників ЛМР, представників вірменської громади (Ресторан Mons Pius) 14.00 – Презентація «Вірменський квартал у 3D» (Ресторан Mons Pius) 14.30 – Галерея «Зелена канапа» - відкриття міні-виставки відомої художниці вірменського походження Анни Атоян. 15.00 – Арт-кав’ярня «Квартира 35» (Дзиґа) – відкриття фотовиставки «Вірменка через призму LUFA» 16.00 – святкування на сцені: • Вірменський хор (Львів) • Танцювальний ансамбль «Арарат» (Крим) • Lela Project – джазовий колектив, який об’єднав кращих українських джазових виконавців 20.00 – показ фільму С. Параджанова "Легенда про Сурамську фортецю" та частування гарячим вином (подвір’я ресторану Mons Pius). Сергій Параджанов - патрон Фестивалю незалежного кіна Кінолев -2012. 21.00 - Джем-сешн за участю львівських джазових виконавців та гостя свята Lela Project (Дзиґа)

У Львові 22 жовтня цього року відбудеться міське святкування присвячене одній з найстаріших вулиць Львова - Свято вулиці Вірменської!

Свято організовується за ініціативи ресторану Mons Pius та Холдингу емоцій !Фест за підтримки вірменської громади Львова, Львівської міської ради, Центру міської історії, окремих культурних діячів, істориків та митців у співпраці з ресторанами та галереями, розташованими на вулиці Вірменській.

Ідея Свята базується на відродженні львівських традицій та історії вірменської громади Львова, яка історично мала незаперечний вплив на розвиток міста, його культуру і традиції. Під час Свята львів’яни, туристи та спеціально запрошені гості матимуть нагоду в живій атракційній формі відкрити для себе історичні факти про Вірменську дільницю Львова, про будинки на вулиці та їх знаменитих мешканців, вірменську громаду Львова, відомих вірмен Галичини, розвиток вулиці Вірменської в різні історичні періоди та її роль в історії міста.

На святі заплановані різноманітні події: концерти, виставки, майстер-класи, експозиція світлин, частування та покази фільмів, безкоштовні екскурсії вірменським кварталом, спеціальні події в ресторанах та галереях.

Протягом святкового дня вулиця буде особливо прикрашена, а на будинках будуть розміщені таблиці з спеціально підготовленою інформацією про їх історію та мешканців. В святковий день відбудеться Богослужіння у Вірменському соборі, а також відбудеться презентація ЗD моделювання вірменського кварталу Львова, яке розроблено за кошти організаторів Свята. Відбуватимуться танцювальні та мистецькі майстер-класи, усі охочі зможуть спробувати традиційні вірменські страви та напої, зможуть пройти безкоштовну екскурсію вірменським кварталом та переглянути просто неба покази фільмів Сергія Параджанова, а також відвідати мистецькі виставки в галереях, потрапити на спеціальні події і частунки в ресторанах.

Центральною подією стануть виступи на відкритій сцені джазового колективу Lela Project, вірменського хору та спеціального гостя з Криму – запального танцювального ансамблю «Арарат».

Організатори сподіваються, що цьогорічне Свято вулиці Вірменської буде традиційним у місті і неодмінно стане ще однією особливістю багатокультурного Львова з давньою історією та унікальною архітектурою.

Програма

10.00 – ранкова зустріч на каві у «Вірменці» з Ільком Лемком
11.00 – святкова літургія у Вірменському Соборі
12.30 – початок вуличного святкування: інформаційні історичні довідки на будинках, традиційні частунки та смачні напої, майстер-класи вірменських танців з танцювальним ансамблем «Арарат» (Крим), безкоштовні екскурсії Вірменським кварталом (13.00, 15.00, 17.00), забави
12.30 – Галерея «Іконарт» - відкриття особливого майстер-класу, на якому буде нагода уявити собі образи найпопулярніших вірменських святих на традиційній українській іконі на склі
13.00 – Брифінг за участю організаторів свята, представників ЛМР, представників вірменської громади (Ресторан Mons Pius)
14.00 – Презентація «Вірменський квартал у 3D» (Ресторан Mons Pius)
14.30 – Галерея «Зелена канапа» - відкриття міні-виставки відомої художниці вірменського походження Анни Атоян.
15.00 – Арт-кав’ярня «Квартира 35» (Дзиґа) – відкриття фотовиставки «Вірменка через призму LUFA»
16.00 – святкування на сцені:
• Вірменський хор (Львів)
• Танцювальний ансамбль «Арарат» (Крим)
• Lela Project – джазовий колектив, який об’єднав кращих українських джазових виконавців
20.00 – показ фільму С. Параджанова "Легенда про Сурамську фортецю" та частування гарячим вином (подвір’я ресторану Mons Pius). Сергій Параджанов - патрон Фестивалю незалежного кіна Кінолев -2012.
21.00 - Джем-сешн за участю львівських джазових виконавців та гостя свята Lela Project (Дзиґа)

Контактні телефони:	0679242399 (Остап), 0979887870 (Ореста), 0952608375 (Юля)

@iLikeLviv: Высотный Львов

2011-09-26T09:48:00.000+03:00

@iLikeLviv: Высотный Львов: Пишет Виталий Раскалов ака raskalov_vit : Продолжаем отчеты из нашего летнего путешествия, на этот раз мы приехали во Львов. В городе остан...

Корисні пропозиції та інформація за темою енергозбереження, відновлювальні джерела інформації, підтримка малого бізнесу

2011-09-20T10:03:00.001+03:00

Пропонуємо звернути увагу на тематику актуальних конференцій, виставок, а також зміст тематичних Веб-сторінок, що їх пропонує Львівський Державний Центр Науки, Інновацій та Інформатизації

Шановні колеги!

До Вашої уваги:

КОНФЕРЕНЦІЇ та ВИСТАВКИ

Третя міжнародна конференція «Поводження з відходами. Цивілізаційні виклики», м.Львів, 22 вересня 2011р.

http://cstei.lviv.ua/ua/item/655

Міжнародний інноваційний форум країн Співдружності Незалежних Держав, м.Київ, 27-30 вересня 2011 р.

http://cstei.lviv.ua/ua/item/647

IV Бізнес-конференція „Впровадження енергоефективних технологій в промисловому та житлово-комунальному господарстві. Успішні практики”, м.Львів 28 вересня 2011р.

http://cstei.lviv.ua/ua/item/652

Виставка-ярмарка «Львівський товаровиробник», м.Львів, 6-9 жовтня 2011р

http://cstei.lviv.ua/ua/item/653

НАВЧАЛЬНИЙ СЕМІНАР "Правові норми та регулювання, програми для МСП, навчальна діяльність",м.Ужгород, 10-11 жовтня 2011

http://cstei.lviv.ua/ua/item/657

Міжнародна конференція «Вища освіта в Україні: інтернаціоналізація, реформи, нововведення», м.Київ 20-21 квітня 2012р.

http://cstei.lviv.ua/ua/item/649

Двотижневий інформаційний марафон звітів депутатів місцевих рад Львівщини

http://cstei.lviv.ua/ua/item/656

ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ:

Презентації міжнародної конференції "Інноваційний тиждень регіонів Європи", Дебрецен, 7-9 червня 2011

http://www.wire2011.eu/presentation/list

Програма USELF з кредитною лінією в обсязі до 50 мільйонів євро, відкритою Європейським Банком Реконструкції та Розвитку (ЄБРР) для сприяння реалізації проектів з використання відновлюваних джерел енергії в Україні.

http://www.uself.com.ua

Інформаційно-аналітичний ресурс "Українська енергетика UA-Energy.org" є унікальною платформою для інформування та обговорення основних подій української та міжнародної енергетики.

http://ua-energy.org

Нова публікація про правові аспекти енергозбереження в Україні видана у
співпраці із громадською організацією Екоклуб (м. Рівне):

https://docs.google.com/viewer?a=v&pid=explorer&chrome=true&srcid=0B8Myv3EHqdXkYTE0Mjg3M2YtYmE3MC00YjRhLTk5NzMtZDExMWQ2NGIzNmM0&hl=en_US

Автор: Ivan Kulchytskyy
18 Вересня 2011

How do I create a Blogger Feed?

2011-07-10T16:32:00.000+03:00

How do I create a Blogger Feed?

Дух Івана Павла ІІ витає над Сиховом

2011-06-26T16:05:00.004+03:00

«Я сподіваюся, що цей дух, який нам залишив Папа, ми будемо в єдності плекати»

Владика Святослав Шевчук

Кілька десятків тисяч львів’ян і гостей міста вшанували 10-ту річницю візиту Івана Павла ІІ

Кілька годин тому закінчилася Архієрейська Божественна Літургія з нагоди святкувань.
Очолив її Глава Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав (Шевчук).

Разом з ним в урочистостях взяли участь генеральний секретар Синоду єпископів з Риму, колишній Апостольський нунцій в Україні Микола Етерович, Архієпископ Львівський владика Ігор (Возьняк), о. Петро (Стасюк), настоятель Храму Різдва Пресвятої Богородиці о. Орест Фредина, ректор УКУ Борис Гудзяк і духовенство УГКЦ.

Генеральний секретар Синоду єпископів з Риму, колишній Апостольський нунцій в Україні Микола Етерович також привітав український народ і висловив надію, що ті священномученики, яких Папа під час свого візиту до Львова проголосив блаженними, будуть найближчим часом канонізовані.

Блаженніший Святослав також додав, що запросив в Україну нинішнього Папу Бенедикта XVI і сподівається, що Папа відгукнеться на це запрошення. За його словами, сьогоднішня зустріч на Сихові була найчисельніша за час його главенства в УГКЦ.

Главі УГКЦ було подаровано ікону Матері Божої. На завершення Патріарх УГКЦ посвятив символічний наріжний камінь майбутнього опікунського дому для літніх людей «Дому людей золотого віку», який організовує у с. Ніжинець Старосамбірського району на Львівщині благодійна організація «Моя оселя».

На Літургії були присутні голова ЛОДА Михайло Цимбалюк,

міський голова Львова Андрій Садовий, депутати, чиновники.

Хресту твоєму...

2011-06-24T20:40:00.003+03:00

Урочистою літургією у Храм Різдва Пресвятої Богородиці! розпочалося святкування 10-тої річниці приїзду Івана Павла ІІ до Львова

За ЇЇ майбутнє молився перед цим Храмом Блаженний Іван Павло ІІ.

За неї і таких як вона поклав на вівтар своє праведне життя

Священомученика Григорій Лакота.

... ЦАРСТВА НЕБЕСНОГО ДЛЯ НИХ У ХРИСТА БОГА НАШОГО ПРОСІМ!!!

Іван Павло ІІ – за крок до святості

2011-06-24T12:09:00.001+03:00

24-26 червня у Львові відзначатимуть 10-ту річницю приїзду Івана Павла ІІ. Відбудеться Урочиста Божественна Літургія за участі Блаженнішого Патріарха Святослава, вечірня з литією, перенесення мощей Блаженного Священомученика Григорія Лакоти до Львівської духовної семінарії Святого Духа.

Програма святкувань у Львові
24 червня, п'ятниця
18.00 – Божественна Літургія
19.00 – Вечірня з Литією
20.00 – Перенесення мощів блаженного священномученика Григорія Лакоти до Львівської духовної семінарії Свтого Духа (Львів, вул. Хуторівка, 35)

25 червня, субота. Прогама для молоді
20.00 – Концерт духовної музики
21.30 – Молитовні чування

26 червня, неділя
10.00 – Молитовні розважання (життя Івана Павла II)
11.00 – Урочиста Архиєрейська Божественна Літургія (очолює Блаженніший Святослав).

Сьогодні ж хочу розповісти про те як мощі

Блаженного Священомученика Григорія Лакоти

були покладені у Храм Різдва Пресвятої Богородиці!

11 жовтня 2009 року у церкві Різдва Пресвятої Богородиці відбулося урочисте

перенесення мощей Блаженного священомученика Григорія (Лакоти).

Народжений у с.Поморяни на Львівщині

О.Григорій мученичеськи загинув у Сибірі

У 2008 його нетлінні мощі було перевезено в Україну

Об 11-00 почалась архирейська служба божа,

яку відправив архиєпископ Кир Ігор (Возняк)

Опісля відбувся хресний хід з мощами вулицями Сихова, після якого

мощі були виставлені для поклоніння у церкві РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

ДОЛУЧИЛИСЯ ВСІ НЕБАЙДУЖІ

Оплаканий дощем!

Під проливним дощем пройшов хресний хід з мощами Блаженного

священомученика Григорія (Лакоти) вулицями Сихова

З почестями пронесли часточку мощей

Долучились до події семінаристи

та кілька тисяч вірних УГКЦ

на чолі з архиєпископом КИР ІГОРЕМ та міським головою А.Садовим

Раку з мощами урочисто внесли до храму Різдва Пресвятої Богородиці

Під звуки молитви з уст настоятеля о.Ореста Фредини

нетлінні мощі виставили для поклоніння на почесному місці храму в якому святий нарешті знайде ВІЧНИЙ СПОКІЙ!

І от у 10 річницю з нагоди приїзду в Україну Івана Павла ІІ часточку цих нетлінних мощей буде перенесено для зберігання і поклоніння до Львівської духовної семінарії
Святого Духа.

Цим походом і розпочнуться урочистості
у храмі РІздва Пресвятої БОГОРОДИЦІ
на Сихові

«Під час візиту до нашого храму Святіший Отець посіяв у душі парафіян зерно віри та правди. Тепер ми мусимо просити в Бога сонечка і теплого дощику, щоб це посіяне зерно змогло прорости. Якщо ми хочемо бачити Україну, наших дітей, щасливими, ми мусимо наполегливо працювати. Працювати не лише для фізичного, а й для духовного. Ми не можемо забувати, що наша душа також потребує їжі. Тому спільна молитва, спільне прославляння Бога – це та істина, яку наша парафія наслідує. Закликаємо усіх доєднатись до спільної молитви та відчути радість Божого благословення»

о. Орест Фредина, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці

Сало понад усе!

2011-06-15T14:57:00.001+03:00

14 червня на просп. Свободи,6 у Львові відкрили єдиний у світі музей сучасного мистецтва "Сало". Він працює з 10.00 до 18.00. Вхід – 40 грн. В ціну входить дегустація різних сортів сала.

З 18.00 можна повечеряти в арт-ресторані.

Музей розміщений у підвалі. Експонати виставили у напівтемному приміщенні, підсвічують їх ультрафіолетом. Це понад тридцять художніх творів українських та закордонних митців, пов'язаних із салом.

Основна робота - інсталяція "Серце із сала". До великого пульсуючого серця, зробленого із сала, приєднані трубки, підключені до системи, яка вимірює швидкість ударів. В скляній коробці підтримують сталу температуру, аби продукт не розтопився і не зіпсувався. Роботу вже занесли до книги рекордів України як найбільше у світі серце із сала.

В залі ресторану на полицях стоїть ніс Гоголя, руку Будди, губи та груди Мерлін Монро, вухо Ван Гога, Елвіс Преслі. Все із сала. На стінах висять картини із хутра свині.

"Сало – це бренд. А на брендах заробляють гроші. Дивно, що раніше ніхто не додумався такого зробити", – сказав арт- директор музею сала Борис Бергер.

Найдорожчою стравою ресторану є "Прутень Давида" за 200 грн. Це сало у вигляді прутня, довжиною 25 см. Порожнина всередині наповнена фаршированими варениками з м'ясом, маринованими огірками, помідорами і капустою.

Музей "Сало" - художній проект, створений відомим художником-дизайнером Борисом Бергером, уродженцем Львова, відомого в російських художніх колах, що постійно живе в Німеччині.

Музей – це постійно діючий арт-центр, де будуть проходити концерти й фестивалі сучасного мистецтва, літературні читання, перформанси, виставки відомих українських і закордонних художників, скульпторів, выдеоарт, фотовиставки, покази моди.

Музей відкрився виставкою сучасного мистецтва. В експозиції представлені роботи відомих художників з України, Німеччини, Росії, Литви: Олександра Ройтбурда, Леся Подервянского, Андрія Сагайдаковского, художньої групи "Сині носи", Андрія Бильжо, Андрія Битова, Марка Ротко, арт-групи "Вогненна САЛОмандрами", Бориса Бергера, Іллі Левина, Кості Смолянинова, Мирослава Дедишина, Надії Романової, Тетяни Муєтдиновой, Володимира Цеслера, Юрія Шабельникова, Юрія Соколова, Студії "ААХ!".

Художній твір "Серце із сала" уже одержав диплом Книги рекордів України "Найбільше у світі серце із сала".

Проект має свій журнал "САЛО", а також ресторан, у якому можна спробувати експонати на смак. Із цією метою розроблене спеціальне " СалоАРТ-Меню".

ГАРАНТОВАНІ ПРИБУТКИ ЗАБЕЗПЕЧИТЬ ВАМ РЕКЛАМА

Еротика у львівській скульптурі

2011-05-30T12:27:00.002+03:00

В перші відвідини Львова якось не звертаєш на це уваги. Похмура велич львівських храмів та кам'яниць забирає всю увагу на себе.
Але коли ти у Львові вже n-й раз - вони вже не можуть сховатися за архітектурними атракціями. То тут то там починають з'являтися дівчатка топлес, або й зовсім без одягу) (чесно, це не викрути моєї уяви).
Они идут, они повсюду!!! – На дахах, на фронтонах, на стінах, на площах, на карнизах. Нехай і античні героїні... Видно слабинка була у поляків перед оголеним жіночим тілом втіленим у камені (чи гіпсі, чи цементі).

От тільки опиняєтесь у Львові - відразу і починається. Дама топлес, гречанка (ліворуч). Якби ж то вона знала, що у Львові прохолодно і дощ падає, мабуть вдяглася б тепліше)

А це на фронтоні патріарха львівських вузів - Університету імені Франка

Фронтон Львівської Політехніки

А це студентки Львівської Політехніки (особливо та що праворуч зачиталась)

У вестибюлі головного корпусу Політехніки теж красуня знайшлася

А от жителька палацу Дуніковського (вулиця Драгоманова)

Це на площі Ринок

А ось і трішки вагітна НІКА на даху Оперного театру

А це вже уся оголена труппа Львівської Опери

І таких дам ще чимало у нашому місті, лиш пошукайте ретельніше....

Великдень 2011 у Львові

2011-04-20T09:39:00.002+03:00

СВЯТКУЙМО ВІД СЬОГОДНІ

Традиційно, у Львові пройдуть заходи зі святкування Великодня. Цього року Львів перетворюється на центр Великодніх святкувань. Протягом Великодніх свят гості та мешканці зможуть взяти участь у багатьох цікавих заходах.

«Щиро вітаю Всіх з величним святом Великодня! Бажаю, щоб з теплом сонця до Вас лунало тепло рідних, близьких та друзів. Нехай Воскресіння Христове наповнить Ваші серця світлою надією і вірою у життя», – зазначає міський голова Андрій Садовий.

ОТЖЕ СВЯТКУЙМО РАЗОМ!!!

20 квітня, середа

Час	Місце проведення	Захід
11:00-18:00	Великодній ярмарок	Майстер-клас з писанкарства
15:00	Міська бібліотека-філія №43	«Чути дзвони великодні», виставка панорама
Протягом дня	Центральна частина міста Львова, ТРК «King Cross»	Фестиваль писанок у Львові
10:00-20:00	Міський Палац культури ім. Г. Хоткевича	Виставка учнів зразкової студії образотворчого та ужиткового мистецтва «Великодні мотиви»

21 квітня, четвер

11:00-18:00	Великодній ярмарок	Майстер-клас з виготовлення святкової листівки
Протягом дня	Центральна частина міста Львова, ТРК «King Cross»	Фестиваль писанок у Львові
10:00-20:00	Міський Палац культури ім. Г. Хоткевича	Виставка учнів зразкової студії образотворчого та ужиткового мистецтва «Великодні мотиви»

22 квітня, п’ятниця

11:00-18:00	Великодній ярмарок	Майстер-клас з виготовлення виробів з рогози та плетіння расточок
15:00	Міська бібліотека-філія №37	«Великодня паска – то солодкий запах дитинства», народознавчий екскурс
Протягом дня	Центральна частина міста Львова, ТРК «King Cross»	Фестиваль писанок у Львові
10:00-20:00	Міський Палац культури ім. Г. Хоткевича	Виставка учнів зразкової студії образотворчого та ужиткового мистецтва «Великодні мотиви»

23 квітня, субота

Час	Місце проведення	Захід
11:00-18:00	Великодній ярмарок	Майстер-клас з писанкарства
Протягом дня	Центральна частина міста Львова, ТРК «King Cross»	Фестиваль писанок у Львові
10:00-20:00	Міський Палац культури ім. Г. Хоткевича	Виставка учнів зразкової студії образотворчого та ужиткового мистецтва «Великодні мотиви»

24 квітня, неділя, Великдень

Час	Місце проведення	Захід
Протягом дня	Музей народної архітектури та побуту (Шевченківський гай)	Фестини «Велика Гаївка». - Дитяча галявина – «Вербові котики» – для найменших учасників свята. Ведучі проводитимуть з дітьми великодні ігри, розваги «Котики», «Набитки», проводитимуть гаївки; - «Велика галявина» біля церкви на якій виступатимуть фольклорні колективи, танцювальні колективи, відбудуться майстер-класи автентичного танцю, а також водіння гаївок, веснянок та забави молодіжних громадських організацій Львова; - святковий концерт.
Протягом дня	Центральна частина міста Львова, ТРК «King Cross»	Фестиваль писанок у Львові

25 квітня, понеділок

Протягом дня	проспект Свободи	Гаївки
Протягом дня	Музей народної архітектури та побуту (Шевченківський гай)	Фестини «Велика Гаївка». - Дитяча галявина – «Вербові котики» – для найменших учасників свята. Ведучі проводитимуть з дітьми великодні ігри, розваги «Котики», «Набитки», проводитимуть гаївки; - «Велика галявина» біля церкви на якій виступатимуть фольклорні колективи, танцювальні колективи, відбудуться майстер-класи автентичного танцю, а також водіння гаївок, веснянок та забави молодіжних громадських організацій Львова; - «Дівоча галявина» – молодь зможе поспівати веснянки та поводити гаївки разом із дівочими фольклорними колективами, взяти участь у забавах та конкурсах; - «Волочевий обряд»; - святковий концерт.
Протягом дня	Центральна частина міста Львова, ТРК «King Cross»	Фестиваль писанок у Львові

26 квітня, вівторок

Протягом дня	Центральна частина міста Львова, ТРК «King Cross»	Фестиваль писанок у Львові
10:00-20:00	Міський Палац культури ім. Г. Хоткевича	Виставка учнів зразкової студії образотворчого та ужиткового мистецтва «Великодні мотиви»

27 квітня, середа

11:00	УДЮТ «Погулянка»	«Великоднє сонечко» – свято гаївок
Протягом дня	Центральна частина міста Львова, ТРК «King Cross»	Фестиваль писанок у Львові
10:00-20:00	Міський Палац культури ім. Г. Хоткевича	Виставка учнів зразкової студії образотворчого та ужиткового мистецтва «Великодні мотиви»

28 квітня, четвер

Протягом дня	Центральна частина міста Львова, ТРК «King Cross»	Фестиваль писанок у Львові
10:00-20:00	Міський Палац культури ім. Г. Хоткевича	Виставка учнів зразкової студії образотворчого та ужиткового мистецтва «Великодні мотиви»

29 квітня, п’ятниця

Протягом дня	Центральна частина міста Львова, ТРК «King Cross»	Фестиваль писанок у Львові
10:00-20:00	Міський Палац культури ім. Г. Хоткевича	Виставка учнів зразкової студії образотворчого та ужиткового мистецтва «Великодні мотиви»

30 квітня, суббота

11:00-17:00	Музей народної архітектури та побуту (Шевченківський гай)	Майстер-класи з писанкарства
Протягом дня	Центральна частина міста Львова, ТРК «King Cross»	Фестиваль писанок у Львові
10:00-20:00	Міський Палац культури ім. Г. Хоткевича	Виставка учнів зразкової студії образотворчого та ужиткового мистецтва «Великодні мотиви»

1 травня, неділя

11:00-17:00	Музей народної архітектури та побуту (Шевченківський гай)	Майстер-класи з писанкарства
10:00-20:00	Міський Палац культури ім. Г. Хоткевича	Виставка учнів зразкової студії образотворчого та ужиткового мистецтва «Великодні мотиви»

за матеріалами Львівської міськради

Львову - 755

2011-04-14T17:41:00.000+03:00

Цьогоріч день міста Львова будуть святкувати протягом трьох днів, від 7 до 9 травня. Відбудуться і святкування присвяченні Дню матері.

Програма є насичена різноманітними подіями та заходами, де кожен зможе вибрати те, що йому більше до вподоби.

Розпочнеться святкування в суботу, 7 травня, урочистою сесією, на якій відбудеться нагородження відзнаками почесних львів’ян, після чого буде піднято прапор над Ратушею.

Естафету свята підхопить міська святкова хода, яка пройде центральними вулицями Львова. Під час цієї ходи слід очікувати виступів духових оркестрів, театралізовані дійства, ярмарок давніх ремесел, відтворення подій різних епох з історії Львова.

В Парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького святкування розпочнеться з дитячого містечка "Веселий вулик" - справжнє місто-мрія для кожної дитини, адже це буде атракції для наймолодшої аудиторії з конкурсами, забавами та подарунками.

Протягом дня на пл. Галицькій буде проходити Виставка автомобілів марки "Горбатий Запорожець", де відбудеться презентація клубних автомобілів моделей ЗАЗ-965,а також дитячий художній пленер "Розмалюй улюблене авто" та покази колекцій одягу Lviv Euro Fashion Day.

На пл. Ринок розпочнеться проект "Львів крізь віки" та "Легенди давнього Львова". Усі, хто відвідає центральну площу в цей день, побачить відтворення життя міста від XIII століття до сьогодення. Театралізовані дійства, ярмарок давніх ремесел, відтворення подій різних епох з історії Львова, давня музика, танці – це все постане перед очима глядачів.

Музей народної архітектури та побуту в цей день запропонує для своїх відвідувачів етнофестиваль "Гуцульщина", на якому виступатимуть етно-колективи зі Львова, Верховини, Рахова, Яремча, Вижниці, Косова, Надвірної та інших районів, а також ярмарок ремесел та майстер-класи від справжніх гуцульських майстрів.

На площі біля Порохової вежі відбуватимуться справжні козацькі гуляння. Будуть і козацькі забави, і бойовий гопак, і частування святковим кулішем та узваром.

На пр. Шевченка біля пам’ятника М. Грушевському проходитиме акція "Львів безпечний для світу", де проходитиме тематична виставка листівок анти-СНІД та можна буде пройти експрес-тест на ВІЛ.

В рамках Дня міста Львова відбудеться Перший Міжнародний фестиваль духових оркестрів. Він проходитиме на літній сцені та біля центральної арки Парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького. Захід доповнюватимуть танцювальні номери кращих танцювальних клубів міста. Виступи духових оркестрів за участю гостей з Польщі продовжаться на площі перед Оперним театром.

Протягом дня у Виставковому комплексі «Львівський палац мистецтв» проходитиме п’ятий всеукраїнський IT фестиваль "de:coded". Фестиваль в своїй основі є цілодобовим, тому львів’яни і гості міста зможуть відвідати фестиваль в зручний для них момент. В рамках фестивалю професійні конкурси та семінари, зустрічі спеціалістів ІТ-сфери з України та з-за кордону, представлення нових ІТ-технологій.

Завершить перший день свята DJ-парад. Кращі DJ міста в супроводі вокального гурту "Марвінок" та представлення сучасних танцювальних номерів у виконанні шоу-балету "Мадрін".

Другий день святкування розпочнеться гала-концертом міжнародного дитячого театрального фестивалю "Галицька Мельпомена" в Парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького та Фестивалем народної іграшки у Музей народної архітектури та побуту.

На пл. Ринок відбудеться Міжконфесійна молебень за Львів за участю духовенства та вірян різних конфесій.

Для наймолодших і надалі діятиме дитяче містечко "Веселий вулик" в Парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького. А для решти відвідувачів в цей день буде концертно-розважальна програма від студії "Магарич" та змагання "Парковий спецназ" в рамках проведення конкурсу "Містер та Міс Львів 2011р", в програмі якого квести, виступи флешмоберів Львова, виступи львівських естрадних зірок, конкурси, шоу-вікторини та показ моделей від львівських дизайнерів

В рамках святкування дня матері на пл. Ринок відбудеться урочистий концерт. На ньому будуть виступи зразкових дитячих ансамблів Львова, молодіжних колективів із ЦТДЮГ, Палацу культури ім. Гн. Хоткевича. Продовжить концертний день на пл. Ринок Міжнародний дитячий фестиваль "У колі друзів", де будуть виступати дитячі етнічні колективи зі Словенії, Румунії, Польщі, Сербії та інших держав.

У Львівській національній галереї мистецтв в ці святкові дні відбудеться презентація фото виставки до Дня матері Андрія Глинського "Благословенне материнство".

Протягом дня і надалі триватиме цілодобовий IT фестиваль "de:coded". В заключний день організатори обіцяють багато цікавого для любителів комп’ютерних технологій.

Всіх любителів ретро в цей вечір запросить до себе Палац Сапєг (вул. Коперника, 40а). Там відбудеться ретро-вечірка "Шоколадна бруківка".

Для всіх кіноманів у Парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького відбудеться показ короткометражних фільмів від "Wiz-Art", а на пл. Ринок - концерт до Дня матері за участю чоловічої хорової капели Дударик та Наталі Половинки.

А на завершення – величезний святковий концерт за участю популярних колективів на площі біля монументу Слави (вул. Стрийська). Щодо виконавців, то організатори обіцяють здивувати всіх.

В останній день фестивалю – понеділок – на пл. Ринок відбудуться виступи колективів художньої самодіяльності ВНЗ м. Львова в рамках фестивалю "Студентський вир".

Для любителів активного відпочинку на пр. Свободи відбудуться спортивні ігри та естафети, які присвяченні ЄВРО 2012. Організатори обіцяють і футбольні майстер-класи та майстер-класи як бути вболівальником "Вчимося вболівати разом", а також футбольний флеш-моб, фан боді-арт, флор бол.

Завершиться все святкування на пл. Ринок виступом театром тіней "Див".

Програма заходів

7 травня (субота)

Проспект Свободи

11.00 – Міська святкова хода

Площа Ринок

11.45 – Підняття прапора та урочиста сесія Львівської міської ради

14.00 – «Легенди давнього Львова» та проект «Львів крізь віки»

Відтворення життя міста від XIII століття до сьогодення.

19.00 – Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії з програмою «Хіти світової класики»

Парк культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького

13.00 – Дитяче містечко «Веселий вулик»

15.00 – Перший Міжнародний фестиваль духових оркестрів

20.00 – DJ-парад

DJ Funkflasher, DJKind of Zero, вокальний гурт «Марвінок» та шоу-балет «Мадрін»

Музей народної архітектури та побуту

14.00 – Етнофестиваль «Гуцульщина»

Виступи етно-колективів зі Львова, Верховини, Рахова, Яремча, Вижниці, Косова, Надвірної та інших районів, ярмарок ремесел та майстер-класи.

Площа біля Порохової вежі

15.00 – Захід «Як козаки куліш варили…»

Площа перед Оперним театром

17.00 – Ретро-вечір

Виступи духових оркестрів за участі гостей з Польщі. Захід доповнюватимуть танцювальні номери кращих львівських клубів бальних танців

Площа Галицька

12.00 – 21.00 – Виставка автомобілів марки «Горбатий Запорожець»

Презентація клубних автомобілів моделей ЗАЗ-965, покази колекцій одягу Lviv Euro Fashion Day.

Проспект Шевченка (біля пам’ятника М.Грушевському)

13.00 – «Львів безпечний для світу»

Проведення експрес-тестів на ВІЛ, тематична виставка листівок антиСНІД

Площа Міцкевича

19.00 – Телеміст з учасниками танцювального змагання «Майданс»

Виставковий комплекс «Львівський палац мистецтв»

00.00- 24.00 – П’ятий Всеукраїнський IT фестиваль «de:coded»

В рамках фестивалю професійні конкурси та семінари, зустрічі спеціалістів ІТ-сфери з України та з-за кордону, представлення нових ІТ-технологій

8 травня (неділя)

Площа Ринок

13.00 – Міжконфесійна молебень за Львів

14.00 – Концерт до Дня матері

17.30 – Міжнародний дитячий фестиваль «У колі друзів»

Виступи дитячих етнічних колективів зі Словенії, Румунії, Польщі, Сербії та інших держав

20.30 – Концерт до Дня матері за участю чоловічої хорової капели Дударик та Наталі Половинки

Парк культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького

12.00 – Гала-концерт міжнародного дитячого театрального фестивалю «Галицька Мельпомена».

13.00 – Дитяче містечко «Веселий вулик»

16.00 – Змагання «Парковий спецназ» в рамках проведення конкурсу «Містер та Міс Львів 2011р.»

20.00 – Показ короткометражних фільмів від «Wiz-Art»

Музей народної архітектури та побуту

12.00 – Фестиваль народної іграшки

У програмі майстер-класи з виготовлення народної іграшки, виступи бандуристів, сопілкарів на галявинах гаю

Площа біля пам’ятника І.Франку

12.00 – Фестиваль спортивного туризму

Площа біля монументу Слави (вул. Стрийська)

18.00 – Святковий концерт за участю гуртів:

Тартак
Друга Ріка
Антитіла
Ґорґішелі

Львівська національна галерея мистецтв

15.00 – Презентація фото виставки до Дня матері Андрія Глинського «Благословенне материнство»

Виставковий комплекс «Львівський палац мистецтв»

00.00 – 24.00 - IT фестиваль «de:coded»

9 травня (понеділок)

Площа Ринок

15.00 – «Студентський вир»

Виступи колективів художньої самодіяльності ВНЗ м.Львова

21.00 - «Львівські сутерени» від Театру тіней «Див» та гурту Йорий Клоц

Проспект Свободи

10.00 – Спортивні ігри та естафети.

14.00 - День УЄФА Євро 2012тм «Вчимося вболівати разом»

Площа Міцкевича

15.00 - Мистецька акція «Тільки у Львові».

Фестиваль «живої» скульптурної композиції, що відобразить етапи історії Львова від княжих часів до сьогодення, концертна програма «Мелодії львівських вулиць». Гості свята:

Тарас Чубай та Плач Єремії
Пікардійська терція
Лілія Ваврин
Балет Життя

А в ресторані, а в ресторані

2011-02-17T17:06:00.000+02:00

Розповім про два цікаві ресторани далеко відомі за межами Західного регіону – це "Колиба-музей" і "Деца у нотаря".

"Колиба" відома своєю унікальною колекцією старинних речей, які можна розглядати годинами, а "Деца у нотаря", мабуть, найприкольніший ресторан у світі, колоритне самобутнє місце, де потік туристів не припиняється мабуть ніколи!

"Колиба-музей" стоїть неподалік географічного центра Європи, що поблизу славного міста Рахова. Відомий музей унікальною підбіркою експонатів народного побуту різних часів.

Ось так, наприклад, виглядали перші пральні машини )))

Так музей виглядає зовні

Ну а тепер зайдемо на "100 грам до нотаріуса" – до корчми "Деца у нотаря", щорозташвавлася в Ужгороді

Корчма, як то й має бути, в основному розташовано на подвір’ї під затишним виноградним шатром.

Вечеря у корчмі, то "шось з чимось" для гостей Закарпаття. Тут зазвичай проходить міжнародні фестивалі гумору й сатири "Український словоблуд".

На місцевому кладовищі, так, так, саме на кладовищі на території закладу загально відомі українські надії і сподівання. Наприклад, футбольні – як минулі, так і майбутні, на усякий випадок. Чи такі "ВИБОРИ, роки життя 2004-2004".

А замість клозету у корчмі облаштовано апартаменти з екзотичною назвою "Санаторій Сонячна Задниця".

І наостанок, ось такий інтерєр корчми змушує відвідувача не лише посміхнутися, а й викликає непереборне бажання завітати сюди ще раз.

Чи відновимо колись у Львові «Східні Ярмарки» («Targi Wschodnie we Lwowie»)

2011-01-11T17:38:00.001+02:00

Наївні діти совкової провінції до сьогодні думають що різнокаліберні ВДНХ і промислові виставки – оскал перших років соціалізму. Колись давно-давно мене занесло на столичну ВДНГ - тоді (у далекому 1974 році) я був у захопленні, і тільки згодов побувавши на аналогічних виставкових комплексах-монстрах радянської доби , чи не вперше зрозумів, як ненавиджу радянську архітектуру.

Згодом була московська ВДНХ (ВВЦ по-сучасному) - з золотими фонтануючими сестрами-республіками і музеєм подарунків Леоніду Якубовичу.

Але мало хто знає, і ще менше люду памятає про пам’ятає їхніх предків - Всеросійські виставки в Києві й Одесі, а також Вистави Краєві (Австро-Угорських часів) і Торги Східні (польської доби) у Львові.

Отже:

Промислово-рільнича (сільськогосподарська) виставка у Львові в 1877 р. Інформаційний спонсор - тижневик "Klosy". Бачимо дивні вулики, парадні павільйони і чоловіків, які хотіли посидіти на трьох, а довелося ділитися на чотирьох.

В ті роки ВДНГ було дещо іншим, з аристократичним таким присмаком. Ось такий, приміром, прикрашщений прапорцями стрункий павільйон відбабахав князь Адам Сапега з Красічину:

Це все були ще квіточки, які й народили соковитий плід - супер-популярна Львівська Powszechna Wystawa Krajowa, яка проводилась з 5 червня 1894 р., залишилась не лише в пам'яті сучасників (як симбіоз промислової і культурної події), не лише в пам'яті колекціонерів листівок, а й всіх львів'ян - навіть сучасних.

129 павільйонів, 50 гектарів території (в Стрийському парку, тоді парку Кілінського), два роки підготовки, 4 з половиною місяці роботи, 1 150 тис. відвідувачів, серед яких був і цісар Франц Йосип І, а коштів пшло стільки, що на них міг рік жити Краків. Керував процесом вже відомий нам князь А.Сапега. Саме під виставку була створена відома Рацлавська панорама. Саме на виставку проліг шлях однієї з перших в Східній Європі трамвайних колій.За архітектурну сторону виставки відповідав сам Юліан Захаревич. Над тимчасовими дерев'яними павільйонами, яким на роду було написано коротке життя, працювали, тим не менш, найкращі архітектори Польщі. Ампірну головну браму проектував автор майбутньої львівської Опери З. Горголевський, а втілив проект в життя тесляр Й. Григлашевський. Неоренесансний палац мистецтв (проект Ф.Сковроня), де відбувались експозиції старовинного і сучасного мистецтва, пережив своїх компаньйонів і до цього часу знаходиться в парку.

Була відтворена гуцульська дерев'яна триверха церква (за проектом А.Захаревича працювали автентичні гуцули). В храмі екпонувалось українське мистецтво. Український павільйон Й.Левінський спроектував у вигляді галицького хутора.

Прикрашений вітражами промисловий павільйон (проект Ф.Сковроня) був чи не найбільшим - розміром з краківські Сукенніци (майже 6 тис. кв.м, дерев'яний купол висотою в 32 м). Дещо меншоюза площею була машинна зала - 3348 кв.м. власний павільйон мав граф Роман Потоцький - з макетами шахт, з експонатами, які пояснювали процес виготовлення цукру ітощо. Була 39-метрова водонапірна вежа, спроектований чехами фонтан з електроосвітленням (вау на ті часи) і інші дива.

З 1921 р. щороку з 5 до 15 вересня в Львові відбувалися міжнародні Східні торги ("Targi Wschodnie"). Досить популярні - так, в 1928 р. в них взяло участь 1600 фірм і промисловців, закордонних було 400. Відвідувачів - 150 тисяч. Площа торговиці - 220 тис. кв.м., павільйонів і кіосків нараховувалось близько 50. При торгах діяла власна пошта, телеграф, телефонна станція, сюди курсував трамвай.

Старше покоління львів’ян ще, мабуть, пам’ятає і парашутну вежу на території старого виставкового комплексу, і знамениту "підкову", яко згоріла при загадкових обставинах десь у 70-х роках. А ще пам’ятаємо великі ярмарки-базари, що проводились наприкіні тих же 70-х років на місці де сьогодні стоїть "найвища" у області споруда – місцева ДПА,

Не тільки Львів виставкував. Ось фото з сільськогосподарської виставки 1931 р. у Тернополі:

А що ж робилося на Великій Україні? Невже там не було таких масштабних свят капіталізму, що народжувався і буяв? Були, звичайно. І теж масштабні. В травні-жовтні 1910 і 1911 рр. в одеському Олександрівському парку (зараз парк ім. Шевченка) відбувались схожі на львівські торги (і на всесвітні ярмарки теж, правда? Саме для однієї з таких і звели в Парижі Ейфелеву вежу). Тут навіть був власний друкований орган - газета "Одесская выставка".

18 га території, понад сто павільйонів, 73 іноземні фірми-учасниці - ані до того,а ні після Одеса не знала подібного ярмарку. Гості потрапляли на неї через вхід-тріумфальну арку, поруч стояв маяк - все-таки морське місто.

І найцікавіше - павільйони часто пояснювали, що ж в них знаходиться, вже своїм виглядом. Одеська мукомольна фабрика вибудовала млин-вітряк. Виробники чи не найкращого шампанського у світі "Moët et Chandon" звели павільйон у стилі Людовіка XVI - а поруч піднімалась схожа на ступу башта з пивних бочок, зведена пивоварами. На башту можна було підніматися, по дорозі куштуючи різні види пива.

Фірма Сараджева влаштувала оригінальний павільйон: скеля з водоспадом, а в печері під скелею - ще один водоспад, з кавказьких вин. Вах, джигіти!

Ну а це чий павільйон, вгадайте?

"Цар-самовар" належав виробникам чаю.

Цегельня звела лабіринт з своєї продукції. З лабіринту можна було вибратися, лише заключивши контракт на купівлю цегли з власником лабіринту - оце я розумію по-одеськи!

РОПіТ (Російське товариство пароходства і торгівлі) мало павільйон з частини корпусу справжнього пароплава (ще вчора в Туреччину плавав!) і пакгаузу. певні павільйони проектував сам Щусєв. Павільйон Фальц-Фейна (так-так, Асканія-Нова) являв собою частку степу з шалашем.

В павільйоні повітроплавання царював Сергій Уточкін, який навіть літав над виставкою. Цікаво, чи не він автор цього фото:

А ось сам павільйон:

Ще кілька листівок з одеської виставки:

Київ теж був не чужим на цьому святі життя.

29 травня 1913 р., під зливою, була відкрита Всеросійська фабрично-заводська, сільськогосподарська, торгово-промислова і художня виставка (через років 5 її б без жодних вагань назвали б ВФЗСГТПіХВ). Працював ярмарок 17 днів, мав 39 тематичних відділів і секцій, учасників було понад 2500, на ньому побувало близько 500 тис. відвідувачів. Черги в каси були вже о восьмій ранку - а пускали на територію лише з десятої. Народ не дарма штовхався - на виставці можна було купити парфуми, солодощі, взуття, музичні інструменти, прикраси, папіроси тощо за нижчими цінами. І ролики продавали, між іншим.

Вхід було зроблено у вигляді двох флігелів з колонадою. В лівому була каса, комісаріат і поліцейське бюро. В правому - контора бюро експонатів і пошта. Першим павільйоном був найсучасніший - автомобільний. Далі стояли павільйони табачних королів братів Коганів, кіоски цемзаводів "Волинь" і "Форъ", машинобудівний, хімічної промисловості, поліграфії і т.д. Працював фонтан з підсвіткою, грав оркестр, діяли ресторан і дві пивні. Гірничий відділ звів шатху в горі, де демонстрував процес видобування вугілля, солі, залізної руди. В забої відтворювався нещасний випадок з шахтарем. Гумор у гірників якийсь чорний був...

Це ще що: тюремний департамент вибудував павільйон-в'язницю...

Церква вже тоді не хотіла стояти осторонь - і мала власний кіоск. В повітроплавальному павільйоні був літак конструкції Федора Терещенка. Кісейним баришням надавали допомогу в медпункті - багато хто не звик ходити так багато пішки. В столовій годували обідом за 30-60 копійок. Вечеря коштувала аж карбованець.

На виставку приїжджали з екскурсіями - великі групи розміщали у школах, туристів-індивідуалів чекало квартирне бюро. Загалом на гсотей чекало 72 київські готелі.Оглядова екскурсія по виставці коштувала 8 копійок. За 5 коп. можна було дістатися вузькоколійкою (власник Давід Марголін) з верхньої території на нижню - або навпаки. Туалети були платними.

Ну а далі вже було ось це:

А все це для чого було? Для глядачів? Щоб вразились? Мабуть!!!

А МОЖЕ Й НІ! А ВИ ЯК ДУМАЄТЕ?

Програма Різдвяних святкувань у Львові

2011-01-02T13:22:00.001+02:00

Різдвяний настрій можна відчути у центральній частині Львова, адже тут уже з’явилися одні з основних атрибутів цього свята: новорічна ялинка на проспекті Свободи, перед входом у Ратушу встановлена шопка, додає святкової атмосфери і Різдвяний ярмарок.

Про найяскравіші міські події Різдва-2011 повідомляє прес-служба Львівської міської ради.

З НОВИМ РОКОМ!!!

2010-12-30T17:18:00.000+02:00

Може Ви ще не знаєте

2010-12-27T15:03:00.001+02:00

Львів - найкомфортніше місто для святкування Нового року

У десятці найбільш відвідуваних на Новий рік міст України – історичні Полтава та Ужгород. Дніпропетровська ялинка і фонтан розраховані на шанувальників хай-теку. Київ - лише на шостому місці, адже усі новорічні дивування – це концерти, салют та світлини на згадку у центрі столиці. Про це повідомила вчора ТСН.

До першої п'ятіркі новорічних маршрутів потрапили Севастополь-Сімферополь.

     Південь займає п'яту позицію. Тут не так спекотно як в Єгипті, але південь виграє за рахунок контрасту і тому туристів побільшало на 15%. Ялта щедра на злачні місця, запрошених зірок, і грандіозні феєрверки.
     Четверте місце посіла Хмельницька область. У Кам'янець-Подільську у новорічну ніч розважають у середньовічному замку. Чекають на сотні гостей.
Екскурсоводи у костюмах 16 століття відтворюють дух давнього граду, з сюжетом, багаттями та рицарськими змаганнями Туристів розважають лук, коні і привиди. З глибокого колодязу витягнуть відро з шампанським. Гульнути з алкоголем та наїдками дозволяють у будь-якій темниці замку.
     Третє місце зайняла Одеса. Навіть відсутність снігу не відлякує туристів. Якщо не буде справжнього, то зроблять штучний. Ялинку обіцяють від художників-авангардистів. Місто гулятиме з розіграшами і одеською кухнею просто неба. На новий рік сюди їдуть з усього світу.
     Друге місце – Чернівці. Все ж таки - левова частина подорожуючих співвітчизників мріє про новий рік поближче до гір і лісу. За цим їдуть у закарпатське Міжгір'я. Разом з ним друге місце ділить Берегово - туди їдуть, щоб потрапити в угорщину, не перетинаючи кордону.
Більшість закарпатців орієнтується на центрально-європейський час і спочатку зустрічають український новий рік, а потім закарпатський. Відень , Прага та Париж одночасно - ось причина популярності Чернівців. Маленьке гостинне містечко і європейські пейзажі дуже приємно лягають на провінційні ціни.
     Лідером серед українських міст за кількістю бажаючих потрапити на Новий рік став Львів. Абсолютний фаворит туристичних вподобань. У різдвяні та новорічні дні вулиці Львова заповнюють туристи і з України, і з Європи. Разом з традиційними святами у ці тижні містом править гігантський дідух. Січневий календар взагалі переповнений - фестиваль Велика коляда, парад звіздарів, фестиваль Пампуха, фестиваль льодових скульптур. Львів бере колоритом та гостинністю. До новорічного напливу у місті готувались ще восени - встановили англомовні вказівники вулиць та мапи. Втім є одне але. На свят вечір майже все зачиниться.

Та це можна поправити, Святвечір та РІЗДВЯНУ НІЧ проведіть у гарній атмосфері разом з колядниками на проспекті Свободи, а вдень відпочивайте у затишку створеному наймістичнішим святом – РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!!

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! ––– СЛАВІТЕ ЙОГО!!!

Дума про Тарасову ніч

2010-12-15T13:41:00.000+02:00

А уміли колись українці виборювати свої права. Ой, уміли!

Повстанню Тараса Трясила не дуже пощастило. В історії йому знайшлося місце лише як одному з низки подібних повстань, як раз між Жмайлом та Сулимою. І тим не менш це мабуть єдине повстання, яке досягло успіху і змусило поляків пристати на вимоги козаків. Певно через це воно однаково чуже для істориків і Польщі, і Росії. Російська наука більш любить повстання подавлені, аби вкотре наголосити «без нас, українці як нація загинули б». Полякам же банально бридко згадувати про власну поразку.

І тільки в тій пам’яті, яку прийнято називати народною, крізь сторіччя та війни, ще й досі збереглося коротка й пронизлива назва – Тарасова ніч.
Де поділось казачество – червоні жупани?*

Корені повстання Трясила проростали з діяльності іншого козацького ватажка – гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного. Саме завдяки йому козацтво перетворилися на вправне злагоджене військо, набуло слави низкою гучних перемог і поступово почало захоплювати владу в Україні. Козаки поставили свої гарнізони по православних монастирях. Козаки побудували свої слободи біля усіх значних міст і навіть в Києві (район Куренівка). Козаки стали членами Київського Богоявленського братства, й відтоді кожен пересічний козак був просто зобов’язаний захистити від кривди будь-якого православного ченця. Коли у 1624 році, скориставшись смертю архімандрита Єлисея Плетенецького, поляки спробували вчинити рейдерське захоплення Печерського монастиря (зайняти монастир і посадити в ньому архімандрита-уніата) дорогу їм перегородила юрба кремезних вусатих ченців які не надто гарно зналися на мовах та літургії, проте дивовижно вправлялися з шаблями та рушницями.

І поляки були змушені миритися з таким станом речей. Під рукою в Сагайдачного перебувало 40 000 вояків-любителів ладних коритися кожному слову свого гетьмана. Полякам просто нічого було йому протиставити. Вони не могли зібрати війська для порятунку королевича Володислава з під Москви. Під загрозою турецької навали поляки зібрали тільки 58 тисяч війська під Хотин і мусили розпустити їх зразу ж після війни через нестачу коштів. Козаки ж своє військо й не думали розпускати, і невдовзі вони стали в Україні такою-собі «другою владою».

Цьому становищу поляки поклали край лише у 1625 році. Скориставшись тим що майже весь Кіш знаходився в морському поході проти турків, поляки напали на Запоріжжя, змусили гетьмана Жмайла до здачі і нав’язали козакам Куруківську угоду згідно якої кількість козаків мала бути обмежена реєстром у 6000 осіб.

Моральний удар від поразки Жмайла був жахливий. Військо було здеморалізоване та розколоте. Козаки з реєстру вдовольнилися становищем такої собі «молодшої шляхти». «Виписчики» (козаки виписані з реєстру) не вилазили з війн проти шведів та турків. Козацькими справами в Україні опікувався «стражник кордону» пан Стефан Хмелецький – людина щира, справедлива і схильна до козаків. Ідея боротьби за козацькі права й привілеї, обіцяні поляками гетьману Сагайдачному за участь в Хотинській війні, втратила привабливість. Козацькі старшини були змушені змиритися зі своїм становищем і чекати сприятливої нагоди в майбутньому.

        Шановні вам це не нагадує ніяких картин з наявного сьогодення?
        Ляхи, уніати. Налітають – нема кому порадоньки дати.
       Сприятлива нагода сталася у 1630 році.

За рік до повстання відбулася зміна настроїв на Січі. Влітку 1629 року запорожці спільно з військом хана Мехмеда виступили в похід проти ставленика турків у Криму хана Джанібека. Похід не схвалювали поляки – участь козаків в татарській громадянській війні створювала забагато негараздів з турками. Проти походу виступила частка козацької старшини. Кошовий Сулима напередодні походу зрікся булави і поїхав з Січі, аби стати управителем маєтків Жолкевських на Переяславщині. Цікавий збіг обставин – але саме в тих місцях за рік зчепилися ляхи Конецпольского з козаками Трясила.

Висунутий голотою отаман Чернята виявився нікчемним ватажком. Кримський хан Мехмед втратив надію на перемогу і спробував перейти на бік татар. Зчинилася сутичка – татари увірвалися в середину табору. Лише завдяки досвідченим січовикам-ветеранам, які ще напередодні стали окремим табором з отаманом Трясилом на чолі, козакам у рукопашній вдалося вибити татар з табору, відгородитися возами і під прикриттям вогнепальної зброї забратися на Січ. В битві загинув кожен шостий козак. Любителі легкої здобичі невдовзі розбіглися по домівках. Влада на Січі зосередилася в руках заслужених ветеранів.

Того самого літа у Києві сталося зіткнення духовенства на релігійному ґрунті. Православні владики, як-то Митрополит Київський й Галицький Іов Борецький, архімандрит печерський Петро Могила, тощо, вдалися до спроби «примирити Русь з Руссю» - тобто замиритися з Греко-Католицькою церквою. Нагодою зразу ж скористалися їхні противники в православному середовищі. Ігумен Межигірського монастиря Ісая Копинський звинуватив вищих ієрархів церкви у зраді православ’я, зчинив шалену анти-уніацьку агітацію і замість Собору з примирення церков православні ієрархи мусили виправдовуватися перед спільнотою православних.

Собор закінчився нічим. Православні ієрархи зреклися усяких проектів про примирення з уніатами, а депутати від усіх верств цим вдовольнилися. Проте напруга в суспільстві через цей собор зчинилася неабияка.

А тим часом закінчилася Польсько-Шведська війна. Наприкінці року на Січ повернулися козаки-виписчики, що воювали зі шведами в складі польської армії. У слід за козаками на Україну зайшли загони польських жовнірів, яким як завжди були винні грошей, і які захоплено кинулися «гасити заборгованість» шляхом мародерства. А оскільки пани-шляхтичі на своїх землях мати таких красенів не бажали ні за яку ціну – їх розмістили на землях козаків-реєстровців. Свавілля жовірів збурило суспільство. А з огляду на нещодавній собор, Україною пішов поголос що жовнірів введено навмисно, аби винищити козаччину і приборкати православних.

Зимою 1630 року помер «стражник кордону» пан Стефан Хмелецький. Не схильний до козаків коронний гетьман пан Станіслав Конецпольский зажадав аби кількість козачини була обмежена згідно Куруківської угоди, а решта була повернута до панів. Більш того – виконання цього наказу коронний гетьман поклав на старшого реєстрових козаків – Григорія Чорного. Не надто рішучий і схильний до поляків Чорний надіслав на Січ листи з вимогою вийти на волость і пообіцяв що всіх козаків, що залишаться на Січі буде виключено з реєстру.

На Січі зчинилася буря. Тепер товариство саме бажало іти в Україну і битися за свої права. Старшини зрозуміли – час настав.

На Січовій Раді гетьманом було обрано Тараса Трясила. До Чорного було надіслано листа про те що запорожці усією силою, з клейнодами та гарматами виступають для зустрічі з реєстровим старшим. Зустріч сталася у березні 1630 року біля Черкас, але дещо не так як бажав Чорний.

Під час зустрічі реєстровський старшина був схоплений козаками-низовцями, виведений на військову Раду і страчений як зрадник і лядський запроданець. «Замір у того свавільства був такий: зробивши ту роботу зараз на Запоріжжя вернутись. Але… наспіли до них листи від декотрих осіб, і духовних і світських грецької релігії, де оповіщали їх, що їх віру нищать, церкви забирають, і просили, аби за віру стали» - писав в реляції про цю війну коронний гетьман Конецпольський.

Щойно вмитий мізкою коронний гетьман, аби виправдати свою поразку, намагався змалювати це повстання як несподіваний збіг обставин. Але існує й інша думка – не надто переконані в настроях товариства, запорізькі старшини вивели його в Україну не повідомивши всіх своїх намірів. І лише після страти Чорного вони закликали козаків до «Святої війни» за віру.

А годі журиться! А ходім лиш, пани-брати, з поляками биться!

Коронний гетьман Конецьпольский і козацький отаман Трясило були варті одне одного. Станіслава Конецпольского вважали одним з найкращих воєначальників Річі Посполитої. Тарас Трясило приймав участь в походах гетьманів Сагайдачного, Голуба та Дорошенка. Історики діаспори О. Баран і Г. Гаєцький стверджували що саме під проводом Тараса Федоровича козацький загін в лавах австрійської армії приймав участь у Тридцятирічній війні.

Вість про страту Чорного неабияк вразила реєстрових козаків. Перелякані черкаси (так часто-густо називали реєстровців в документах) втекли до Корсуня де стали під захист королівського гарнізону і розквартированих в місті жовнірів.

10-тисячне козацьке військо Трясила оточило Корсунь і зажадало видачі всіх біглих реєстровців (у першу чергу – старшини) та аби жовніри пішли з козацьких земель аж за Білу Церкву. Місто було неготове до облоги і до того ж в місті не було жовнірських полковників. Але жовніри відмовилися пристати на умови козаків і лише побажали козакам краще дотримуватися своїх обов’язків перед королем та Річчю Посполитою. Діставши таку відповідь козаки пішли на штурм. Бій не тривав довго. Врятовані жовнірами черкаси покинули своїх захисників і здалися запорожцям. За спинами жовнірів повстали корсунські міщани. Місто було захоплене запорожцями.

Гетьман Конецпольский звісткою про повстання був вражений. Уява вже малювала йому емісарів Московії що підбурили запорожців на той бунт.

Запорожці опановували все Лівобережжя, а гетьман Конецпольський навіть не мав війська проти них. Всі загони були розпущені по війні, а навіть тим що могли зібратися уряд був шалено винний. У відчаї гетьман розіслав по Україні універсали де закликав до війська усю шляхту «той огонь кров’ю хлопською гасити». У відповідь канцелярія отамана Трясила випустила свої універсали де закликала до війська «всіх, хто був колись козаком чи хоче ним стати». Розуміючи що він втрачає час, Конецпольський наказав «пану стражнику коронному» Самуелю Лащу почати війну проти козаків самотужки.

Самуель Лащ наводив жах навіть на шляхтичів. Суди були забиті скаргами шляхти про наїзди Лаща на панські домівки і розбій на шляхах. Після смерті гетьмана Конецпольского (покровителя Лаща) шляхта з натхненням поруйнувала його маєтки. Але весною 1630 року Лащ виправдав свою лиховісну славу. Його горлорізи на Великдень вчинили погром у місті Лисянка і вирізали під пень місто Димера. У відповідь козаки відірвалися на панських маєтках і загонах жовнірів. Навколо Києва спалахнула маневрова наїздова війна в якій обидва боки демонстрували взірці безжалісної жорстокості та бузувірства.

А тим часом Конецпольский вирушив у похід на Київ. Козаки передбачали такий намір поляків. У Києві була переправа – зручна і єдина аж до самого дніпрового устя. Тож коли поляки почали переправитися на Лівобережжя їх зненацька атакував козацький роз’їзд на 100 вершників. Напад такого дрібного загінчика на непідготовлене до бою військо для поляків ледь не став фатальним – гетьман Конецпольский дивом уникнув козацької шаблі. Проте козаками був зловлений німецький артилерист-найманець, якого Трясило по-хазяйськи використав за призначенням – поставив до козацьких гармат. Але поляки перейшли Дніпро і отаборилися під Києвом.

Трясило обладнав табір під Переяславом. Козацький отаман нікуди не поспішав. Виславши розвідку по всій окрузі він терпеливо чекав наближення ляхів. Ця спокійна витривалість і вирішила всю справу. Шкода – Павлюку та Остряниці витривалості аж явно бракувало.

Трясило не помилився. На початку травня поляки самі підійшли до Переяслава. Козаки мали біля 37 000 бійців, але більше половини з них були необстріляними повстанцями-селюками. Поляки мали проти них 6000 польських жовнірів та німецьких рейтарів і 2000 черкасів-реєстровців – пропечених досвідчених воїнів. Але поляків підтискали час і нестача провіанту. Саме через це Конецпольський зразу ж атакував козацький табір.

Зазнавши значних втрат поляки мусили відступити.

Наступні три тижні обидва табори займалися розвідкою та кінними наїздами один на одного. Конецпольський чекав підкріплення з Лівобережжя. А Трясило час від часу надсилав до ляхів парламентерів з абсолютно неприйнятними для них пропозиціями: скасувати Куруківську угоду, видати низовцям чересів-перебіжчиків, дати амністію повстанцям і закріпити стосовно козаччини наявний «статус кво». Звичайно ляхи відмовлялися і війна тривала далі.

Козаки нікуди не поспішали. А ляхи повільно виснажували свої сили.
А ніч-мати дасть пораду – козак ляха знайде.

Розв’язка настала 22 травня за старим стилем. Того дня загін пана Лаща почав переслідування козацького роз’їзду і надіслав гетьманові Конецпольскому гінця з проханням про підтримку. На чолі 2000 жовнірів гетьман рушив на допомогу Лащу. Роз’їзд вже встиг утекти, але Лащ наскочив на інший загін – біля 500 козаків, які вчинили шалений опір і полягли усі. Коли ж обрадувані перемогою ляхи повернулися до табору їхнє серце стиснулося від жаху. Посеред табору тривала шалена битва.

Київський літописець оповідав, що коли коронний гетьман вирушив з табору, кілька гайдуків перебігли до козаків і повідомили отаману Трясилові новину – гетьмана і частини війська в таборі нема. Зрозумівши що це дарунок долі, Трясило зібрав своє військо в єдиний кулак і вдарив по поляках. Здолавши вал, козаки увірвалися в табір зчепилися в рукопашну з жовнірами та ледь не змусили їх до здачі. Але в той самий час до табору повернулися Лащ з Конецпольским і битва спалахнула з новою силою. Бійка спинилася тільки через дощ, який більше не дав застосовувати рушниці, гаківниці та гармати. По шести годинах безперервного бою піднятися у рукопашну були вже нездатні обидві сторони.

На цьому, згідно документальних джерел все й закінчилося. Але народна пам'ять протягом століть оповідає легенду що кульмінація битви сталася не вдень, а вночі, коли козаки напали на табір з п’яними поляками. З битвою чітко закріпилася назва «Тарасова ніч». Підстави для легенди певно існували. То що ж могло статися уночі після битви?

Нема нічого дивного в тому що поляки вчинили бенкет у ніч після бою. Рукопашна сутичка виснажує вояків до останньої межі, і фізично, і морально. При чому страх загнаний на підсвідомість є набагато небезпечнішим за фізичну втому. Через це у всіх арміях світу, задля нервової розрядки, часто застосовували такий прийом як пиятика після битви, незалежно від її наслідків. Така безпечність ляхів пояснювалася дуже просто – вони були переконані що козацький табір або спав, або – так само пиячив. Тому можна тільки дивуватися витримці й дисциплінованості козаків які після битви не поринули в сон, а кілька годин терпеливо чекали допоки в польському таборі не переп’ються геть усі. І аж тоді пішли на штурм.

Нічна атака – вищій пілотаж битви на холодній зброї. У темряві та в гарячці бою можна залюбки порубати разом з ворогом ще й якусь кількість своїх. До того ж поляки були більш ніж серйозним ворогом навіть із залитими очима. Польських шляхтичів вся Європа знала як відмінних фехтувальників. Нарешті, козаки не вирізали увесь табір – з нього врятувалися Лащ, Конецпольский та багато інших вояків. Проте головної мети козаки досягли – поляки зазнали скажених втрат. Про подальшу війну вже не йшлося й близько.

Це розумів і Трясило. Облишивши зруйнований польський табір він усі сили кинув проти підкріплень які от-от мали підійти до Конецпольского. Наступного дня козаки атакували табір поляків біля Києва і винищили роту Ліщинського що складалася з самих шляхтичів. Ще за день козаки увірвалися до Києва і попалили усі човни та байдаки, відрізавши Конецпольського від правого берегу Дніпра. Численні сутички з розрізненими польськими загонами точилися по всій окрузі. Це був розгром.

Але козаки раптом на цьому все й спинили. Тарас Федорович був усунутий з отаманів і покинув військо. Козаки вислали депутацію до поляків і пристали на умови дещо кращі ніж були до повстання, але дещо гірші ніж декларували протягом повстання. Куруківська угода лишилася в дії, а «виписчики» знову «мусили повернутися» до панів. Проте реєстр було збільшено до 8 000 козаків і сформовано наново, тепер вже з героїв повстання. До речі намірів щодо «виписчиків» поляки не могли здійснити – вони не мали війська і були щойно розбиті запорожцями. А невдовзі ляхи й самі покликали «виписчиків» на війну – проти Московщини.

Стосовно Трясила – козаки відмовилися видавати його полякам. Про місце знаходження свого отамана вони лише розводили руками: «Поїхав десь, а де – того ми не відаймо». Але знову таки не хвилюйтеся – вже під час Смоленської війни Трясило очолював один з козацьких загонів і вдало воював проти москалів.

Повстання змусило поляків прийняти заходи по «православному питанню». Замість ігумена Копинського, який відверто закликав козаків до об’єднання з Москвою (що давало підстави звинуватити православних у державній зраді), новим митрополитом Київським й Галицьким було висвячено Петра Могилу – особу яка нечувано зміцнила українське Православ’я.

Очевидно, припиненням війни і угодою з поляками козаки давали польській владі зрозуміти що вони готові до компромісу. Вони могли відстояти свої права зі зброєю у руках, але прагнули мирного життя у складі єдиної держави разом з поляками та білорусами. Для цього треба було небагато – дотримуватися з обох боків певних угод і припинити утиски православних. Та шляхетський гонор не міг погодитися на дотримання угод з якимись там козаками.

Ворожнеча відновилася. Вона закінчилася руйнацією Річі Посполитою шляхом Хмельниччини.

…а уміли колись українці виборювати свої права. Ой уміли! Здавалося 350 річна русифікація, репресії, голодомори, війни та розчарування від помаранчевої влади вже й понищили козацький дух у людях що іменують себе українцями.
А козацький дух – це здатність самому опікуватися своїм життям та своїм добробутом, самому бути собі господарем і не чекати милостей від держави, й нарешті – самому вийти боротися за своє право коли його утискають нахабні панки. Останні події свідчать – козацький дух у людях ще живий. На жаль – не так багато як хотілося б. На щастя – не так мало як здавалося.

* - всі підзаголовки взяті з поеми Тараса Шевченка «Тарасова ніч»

Дмитро Калинчук

Успенська церква. Русько-Волоська святиня Львова

2010-12-13T13:53:00.000+02:00

Цю будівлю я пам’ятаю з дитинства, хоча вперше потрапив до Львова вже у бутність студентом. А пам’ятаю її із чорно-білого фотоальбому про архітектурні пам’ятки Західної України. Звідти я запам’ятав лише її. Чи то фотографії були найкращими, чи то в мені прокинулись якісь переконання. Особливо дзвіниця вразила.

Успенська церква та вежа Корнякта

Після перших відвідин Львова я знову ж найкраще запам’ятав саме Успенську церкву. Інше значно гірше врізалось у пам’ять, хоча екскурсію столицею Галичини нам (студентам-географам із Києва) проводив один з найкращих її знавців – доцент Львівського універу (нині вже професор), географ Іван Круглов. Про все розказував, не замовкав півдня. Але мені відклалося лише про Руську церкву (саме під такою її назвою). І насамперед завдяки потужній європейській дзвіниці (в мене й зараз слабість до дзвіниць).

Успенська церква була збудована на кошти Львівського Успенського братства – релігійної організації православних українців, яка була ставропігійною й підпорядковувалася Антиохійському Патріархату. Братство було останнім оплотом православ’я у Львові, тому мусіло мати свою церкву. Будівництво її почалося у 1591 році на місці згорілої у 1571 році. Попередній храм був збудований на кошти господаря православної Молдови Олександра Лепушняну, а Молдову у Львові в той час ототожнювали із Румунією (Волохією, теж православною), тому й почали називати церкву Волоською. Назва перекочувала й до нової церкви зведеної протягом 1591-1629 рр. у стилі ренесансу за проектами архітекторів Павла Римлянина, Войтіха Капіноса та Амброзія Прихильного. Але церква не була першою в архітектурному ансамблі. Ще до неї з’явились дзвіниця та каплиця.

Комплекс Успенської церкви з Ратуші та Замкової гори

Каплиця Трьох Святителів (зовнішній вигляд, фрагмент інтер'єру та двері)

Внутрішній дворик Успенської церкви

Дзвіниця Успенської церкви була у 1572-1578 рр. за проектом італійсько-львівського архітектора Петра Барбона (зважаючи на архітектора стиль італійського відродження доволі зрозумілий). Кошти на будівництво виділив багатий львівський купець, грек за походженням, Костянтин Корнякт. Тому і нині дзвіницю частіше називають вежею Корнякта.

На кошти все того ж Корнякта на дзвіниці встановили величезний дзвін, який мав діаметр 2 метри й іменувався «Кирилом». Це був найбільший дзвін Галичини і один з найбільших у Європі. З часом він став головним дзвоном Львова. Цікаво, що в той час коли дзвін українського православного братства був у місті головним, українці навіть не допускались до ремісничих цехів та самоврядних органів міста.

У 1672 році вежа Корнякта постраждала під час турецької облоги міста опинившись у центрі великої пожежі. Відбудував вежу архітектор Петро Барбон у 1695 році, тоді вона набула майже сучасного вигляду – було надбудовано останній ярус та виконано барокове завершення з чотирма обелісками на кутах. Раніше вежа була триярусною.

1772 року вежа Корнякта втратила два яруси під час пожежі. Їх відбудували у 1780-х.

На думку фахівців дзвіниця Успенської церкви є однією з найгарніших веж не лише в Україні, а й у Європі. Її висота 66 метрів.

У 1578-1591 рр. до дзвіниці прибудували каплицю Трьох Святителів. Архітектором будівлі був Петро Красовський. Вона стала своєрідним синтезом ренесансного стилі та традиційних форм галицької народної архітектури (і дійсно схожа на дерев’яну церкву).

Після завершення каплиці почалося будівництво церкви, яке тривало 38 років. Успенська церква стала головним осередком православ’я у Львові. В 1631 році її освятив Київський митрополит Петро Могила. В архітектурному вирішенні церква стала своєрідним повторенням каплиці Трьох святителів у збільшеному вигляді. Ренесансний стиль відобразився у плануванні та декоративному оздобленні, а український народний – у купольному завершенні.

У 19 столітті відбулася реставрація-реконструкція, яка зв’язала проходом каплицю і церкву. До того вже існували проходи між дзвіницею і церквою та дзвіницею і каплицею. Таким чином три будівлі перетворилися в єдиний, досить цілісний комплекс, який справно виконував функції релігійно-духовного центру українців у Львові й Галичині.

Після Першої Світової війни у Львові знову постала польська влада (якої тут звичайно не було за австріяків, з кінця 18 століття). В часи між війнами в Успенську церкву прикрасили вітражами, а після Другої Світової було заборонено дзвонити у дзвона. Гігант «Кирило» замовк до 1989 року. Нині Успенський храм належить Українській автокефальній православній церкві.

Розповідь Романа Маленкова