У Львові падає дощ...

Йдуть дощі...

... холодні осінні, омивають  зморене літньою спекою Місто Лева...

... закінчується літо....

... на порозі ОСІНЬ...

ЗУСТРІЧАЙТЕ!!!

Свято відбулося!!! Враження – якнайкращі!!!

Вулиця Акад. Богомольця, 29 Серпень 2010, 17.00

      Центр міської історії Центрально-Східної Європи організував справжне свято – свято, що об’єднало жителів однієї із звичайних вулиць міста Лева – вулиці Академіка Богомольця. 

     Та хіба ж є у Львові звичайні вулиці!??? Кожна з наших вулиць по своєму оригінальна, кожна має свою історію, своїх героїв, своїх шанувальників.

      У зовнішньому дворику на затишній і майже по-домашньому влаштованій сцена весь вечір розважали жителів цієї неординарної вулиці та їх гостей «Віртуози Львова».

      На встановлених організаторами глядацьких місцях, як у старі, добрі часи зібрались жителі вулиці – від старожилів (а найстарша жителька народилася у далекому 1922 році) до наймолодших (найменшому з них ще не сповнилось 10 днів!!!). 

     Основне дійство, ознайомлення жителів і гостей, а таких було теж чимало, з архітектурними особливостями їхніх будинків під чарівні звуки музики у виконанні молодих львівських виконавців. 

     Архітектурний ансамбль цілої вулиці створений у стилі раннього модерну (сецесії)  знаним львівським архітекто- ром, професором Львівської Політехніки Іваном ЛЕВИНСЬКИМ,  став природ- ною декорацією до розповіді про історію, сьогодення та майбутнє цього куточка Львова.

Органічно вплелася у цю затишну вуличку нашого міста популярна у ХХ столітті музика у виконанні камерного оркестру "Віртуози Львова"; розповіді про архітектуру та мешканців вулиці (серед яких багато визначних постатей); вікторината з призами; частування шампанським з фруктами у шоколаді; ретро – фотографії.  

        Особливою подією став виступ спеціально запрошеної почесної гості – правнучки академіка іменем якого названа вулиця – Ольги Богомолець.
Гостя розповіла про історію своєї, відомої не лише в Україні, родини й заспівала для поважної публіки кілька своїх пісень, створених у співавторстві з Ліною Костенко.

     А завершив вечір показ відео-підбірки "Таємне розуміння/ ASecretUnderstanding" британської агенції "Форма" (створеної для події на Трафальгарській площі у Лондоні у 2007 році), що демонструватиметься Медіа-Депо у рамках тижня Актуального мистецтва.

         Подякувала організаторам цього чудового дійства міська влада у особі мера Львова пана Андрія Садового.

         Я ж хочу і особисто від себе, й від імені жителів  вулиці, серед яких і моя дружина, що тут народилася, подякувати організаторам за чудовий вечір, за виставку-дослідження "Вулиця Богомольця" де вони зуміли показати як історія однієї невеликої вулиці може стати 

 
своєрідним дзеркалом історії Львова ХХ століття, його багатокультурної спадщини.

        Та головне, ЗА ЩО НАЙБІЛЬША ПОДЯКА ОРГАНІЗАТОРАМ ВІД ЛЮДЕЙ, такі акції згуртували мешканців цієї вулиці та працівників офісів, що розташовані на ній, у добросусідську спільноту (відповідальну та ініціативну), яка не лише добре знає минуле свого найближчого середовища, а й піклується про збереження архітектурної спадщини, благоустрій, безпеку та комфорт свого місця праці та проживання.

        Низький вам уклін і побажання продовжити поширювати цю добру традицію на усі наші вулиці та площі, на усе місто Лева.  А воно воздасть Вам сторицею!!!

Квітковий годинник у Львові

Львів прикрашають квітковими композиціями. Так, на пл. Митній встановлено унікальний квітковий годинник. Клумбу-годинник розмістили практично на тому ж місці, на якому подібна квіткова композиція стояла у 50-поч. - 60-х рр. минулого століття. За словами автора механізму, унікальність львівського годинника у тому, що він зроблений на конструкції та працюватиме круглорічно.

Вартість квіткового годинника - 178 тис. гривень.  З міського бюджету на його встановлення виділено 98 тис. грн. До влаштування квіткового годинника, окрім міста, долучились і меценати. Зокрема, вдалось зібрати 80 тис. спонсорських коштів. Компанія «Київстар» виділила 40 тис. грн, Львівський склодзеркальний завод – 20 тис. грн.

В 50-х роках минулого століття він був однією з окрас міста Львова. Ця традиція чомусь була загублена в цьому році вирішили цю традицію відновити. Долучились компанія Київстар, Львівський скродзеркальний завод. І звичайно не було б цієї роботи, якщо би не долучились львівські квітникарі і цю композицію не створили. Цей годинник буде працювати і літом, і восени, а також і взимку».

Над годинниковим механізмом працював відомий годинникар Олексій Бурнаєв, а над квітковим дизайном – компанія «Плантпол-Україна».

«Ми не робили рекордів, ми відтворили його таким, яким він був. Ці стрілки на фотографіях точно такі самі. Він трохи інакший відносно квітів та відносно розташування. Що в ньому є оригінального, чого в світі нема? Це є дві речі. Це те, що він зроблений в конструкції. Всі годинники світу зроблені на пагорбі: Київ, Харків, Чернівці, Торонто, Чикаго, – там викопана яма, забетоновано фундамент і вставлено бочку з годинником, на якій крутяться стрілки. А такий як в нас - на конструкції -  єдиний. Друге, він настільки міцний, що буде працювати взимку. Я на це надіюсь», – розповів автор механізму-годинникар Олексій Бурнаєв.

Годинник зроблений у антивандальному виконанні, тому  Олексій Бурнаєв сподівається, що його сили вистарчить аби згортати сніг взимку.  Механізм захищений і від вандалів. «Якщо хтось побачить, що стрілки показують неправильну годину або стоять, то це означає, що вночі хтось до них добирався», – додає годинникар.

Над годинником працювали впродовж липня-серпня.

Годинник є дуже схожим до того, який тут був у радянські часи. Відтворювали його вигляд за архівними документами. Наступного року планується змінювати квіткові композиції весною, влітку і восени.

Площа квітника – 16 метрів квадратних. Тут висаджено близько 600 кущів хризантем: білих, жовтих, бордових та малинових. Вага годинникового механізму - понад 300 кг. «Візерунок ми змогли зберегти, а кольорову гаму і сорти квітів ми трішки змінили. І це буде змінюватись кожен рік. Ми хочемо цими квітами і цим годинником піднімати людям настрій», розповіла директор компанії «Плантпол-Україна» Ержіка Мартинів.

Нагадаю, до Дня незалежності біля пам'ятника Т. Шевченку облаштовано ще одну квіткову композиції у вигляді герба та прапора України. Відтак, центр міста прикрашають раніше встановлені квіткові композиції у вигляді метелика, карти України, герба Львова та логотипу ЄВРО-2012.

«Як козаки у футбол грали»

На площі Ринок «козаки» грали у футбол

      Львів’яни та гості міста на власні очі змогли побачити, «Як козаки у футбол грали». Саме так називався футбольний матч, який відбувся за участю працівників виконавчих органів Львівської міської ради у рамках святкування Дня Незалежності у Львові

      «Львів – це колиска національного футболу. 115 років тому тут відбувся перший на території сучасної України футбольний матч, 40 років тому львівські Карпати вибороли кубок СРСР, а у 2012 році ми прийматимемо матчі Чемпіонату Європи з футболу. А ще Львів – культурна столиця України, де збереглися найкращі традиції та звичаї. Тому святкування Дня Незалежності у місті завжди було особливим. Ми ще раз довели, що Львів – місто футболу та місто справжніх козаків», - розповіла начальник управління інформації та промоцій департаменту «ЄВРО 2012» Львівської міської ради Соломія Білонога.

      «Нам було приємно урочисто відкривати такий символічний футбольний матч. Не зважаючи на те, що наше товариство достатньо серйозно підходить до відтворення козацького костюму та звичаїв, ми вважаємо, що кожен українець може вважати себе козаком. Всі гравці матчу були одягнені в козацький стрій, а глядачі змогли переконатись, що козаки були завзятими не тільки на полі бою», - розповів чільник Львівського Куркового Товариства Василь Качмар.

      Футбольне дійство «Як козаки у футбол грали» відбулося 24 серпня 2010 року на площі Ринок. Переможці футбольного матчу отримали сіль, саме те, за чим мандрували козаки у однойменному мультфільмі.

Львів з Цитаделі

     Прогуляйтесь по одному з історичних місць Львова – львівській Цитаделі.

      Збудовано львівську Цитадель австрійським урядом у 1850-1856 рр. Час будівництва цієї фортеці співпав з неспокійним для багатонаціональної Австрійської імперії періодом, якій загрожував територіальний розпад через внутрішні повстання. Для гаранту своєї майбутньої безпеки Відень розпорядився у кожному столичному місті збудувати Цитаделі, які б наводили страх на місцевих мешканців і придушували б будь-які супротиви.

У столиці Богемського королівства Празі під потреби Цитаделі перебудовується замок Вишеград, у вільному місті Краків - колишня резиденція польських королів - Вавель. І лиш у двох столичних містах імперії за останнім словом техніки будуються нові, надсучасні укріплення - Цитадель у Будапешті на горі Св. Геллерта та, цілком нова, у Львові на горі «Турецькі шанці». І лише у місті Лева наявність широкого плато дало змогу з розмахом реалізувати усі найновіші інженерні та архітектурні задуми провідних архітекторів Відня.

      Новим видом оборонної споруди, яку використали при проектуванні львівської Цитаделі стала Максиміліанська вежа, яка сьогодні приймає гостей міста. Цей вид оборонної вежі був винайдений ще австрійським архикнязем Максиміліаном д'Есте та вперше випробуваний при обороні новоствореної фортеці Лінц у Верхній Австрії. Далі їх можна було зустріти у всіх тогочасних володіннях Габсбургів, починаючи від італійського міста Верони, портової гавані Венеції, та, закінчуючи Краковом і Львівською Цитаделлю. 

     Саме Максиміліанська вежа Львова є найкращим прикладом військової архітектури початку ХІХ сторіччя в Європі, що робить цю фортецю ще більш унікальною та цікавою для її відвідувачів. 

 Сьогодні у одній з веж - а саме у Форті ІІ, що обороняв східні підступи до львівської Цитаделі, розташувався Готельно ресторанний комплекс «Citadel Inn».

 Гарно впорядкована територія...

...чудова панорама, що відкривається на місто Лева з оглядового майданчика...

...затишний і зі смаком оформлений ЛОББІ-БАР...

... привабливі закутки, де можна усамітнитись закоханим...

... вдале поєднання старовини із сучасністю...

... комфортний відкритий майданчик із смачним фірмовим пивом , однойменним з назвою розташованого на верхньому поверсі вежі ресторану – "Гармата", невелика кількість відвідувачів у денний час, а особливо у вихідні дні, зробить Ваш відпочинок незабутнім.

Так, що запрошую до Львова – ми маємо чим здивувати!!!

Unique header XV-XVI centuries in Lviv (Ukraine) - under threat. Рятуймо Львів!!! Історичні пам’ятки під загрозою!

Унікальні водозбірні XV–XVI ст. у Львові – під загрозою

     Три дерев’яні водозбірники XV–XVI ст. знайшли археологи під час розкопок на вул. Федорова у Львові на місці майбутнього готелю. Зараз завдання – зберегти бодай одну знахідку.

     Як пояснив керівник археологічної експедиції, науковий співробітник «Рятівної археологічної служби» Остап Лазурко, один з водозбірників просто в чудовому стані, він викладений з брусів завбільшки 2х2 м. «Завдяки цим знахідкам, можемо стверджувати, що він використовувався для питної води. Вчора ми також знайшли коловий вал, яким тягнули воду, і фрагмент коромисла. Біля водозбірника – велика діжка, яка, ймовірно, використовувалася для переливання води. Інші два водозбірники на початках також могли використовуватися для питної води, а пізніше їх використовували, швидше, як туалети чи смітники», – розповідає археолог.

 

      Також на цій ділянці на Федорова, 28 виявили ще три господарські споруди. «Ми їх так умовно називаємо, бо не можемо повністю дослідити, адже вони виходять за межі розкопок. Так само знайшли ще бочку для збереження води. Найдавніший об’єкт – це господарська яма XIV ст.», – розповідає Остап Лазурко.  Окрім того, археологи виявили фрагмент плетіння з лози – на площі 7 м². Однак точно не можуть сказати, що це було. З інших знахідок – значна кількість керамічних матеріалів, цікава колекція монет XVI ст, фрагменти зі шкіри, що мають тиснення і орнамент, на одному з них можна побачити зображення Адама і Єви. Цю річ, каже археолог, могли використовувати як чохол. Водночас, цікавою знахідкою є музичні інструменти, а саме сопілка з шару XVI ст. Також колекція поповнилася фрагментами ножів, скла.

     «Ця ділянка належить до дерев’яного Львова. Унікальна вона тим, що ми не можемо зловити парцеляцію будинків. Такого не існувало, значить, був інший характер цієї забудови, можливо великі двори. Це вносить великі корективи в планоустрій міста», – розповів Остап Лазурко.

     Найбільшою турботою археологів зараз є вмовити інвестора зберегти хоча б один знайдений водозбірник. «Адже це унікальний водозбірник, який ми пропонуватимемо для консервації і подальшого експонування, тому що в такому чудовому стані нам вони ще не траплялися», – каже Лазурко. Хоча це непоодинокі знахідки, на них натрапляли і під час будівництва готелю «Вінтаж» на Староєврейській, і під готелем «Леополіс», також на вул. Краківській. «Але, на жаль, їх не дають досліджувати, а просто заливають бетоном, бо інвесторам не до цього», – каже археолог. 

     Однак, за його словами, інвестор з вул. Федорова сприйняв збереження водозбірника досить негативно. Лазурко впевнений на 90%, що його буде зруйновано. Єдина надія – на вплив громадськості.

Згідно з умовами договору, 20 серпня археологічні дослідження на цій ділянці будуть припинені.

Сходарі, або Зіркогляди

      Львівська оповідка, навіяна  нічним зорепадом

Коли львівські брами сповиває нічна мряка, коли місто  стелиться спати, з-під старих дерев’яних сходів вибираються Сходарі. Або ще  їх називають Зіркоглядами. Потягуючись, широко відкриваючи рожеві ротики, вони прямують на найвищий поверх, а деякі навіть на горище, щоб спостерігати зірки.
Уже ніхто не пам’ятає, чому ці волохаті, неохайні істоти з довжелезними бородами оселились у львівських брамах, ховаючись під рипучими дерев’яними сходами, але
їх не раз зустрічали припізнілі львів’яни.

Сходарі – плем’я доволі чисельне. Майже під кожною дерев’яною сходинкою є кубельце заспаного чоловічка. Але найбільше їх в будинках, де є «ліхтар» (засклений дах у брамі), крізь який уночі вони спостерігають за зірками.

Передчуваючи безхмарну ніч, волохаті малолюдки хвилюються і не сплять. Тоді сходини під ногами у мешканців скриплять особливо мелодійно і голосно. Дочекавшись сходу на овиді першої зірки, Сходарі прислуховуються до курантів на Ратушних дзиґарях. З дванадцятим ударом вони стрімголов летять нагору, щоб зайняти найкраще місце під «ліхтарем». Упродовж години вони перелічують зірки, а коли дзиґарі сонно відіб’ють першу годину ночі – купно збираються на сходових клітках і обмінюються підрахованим. Найбільш вправні Зіркогляди проголошуються Високими Зірчастими Величностями і мають право поселитись у кубельці під найвищою сходиною у брамі, ближче до неба.

Ще одна улюблена забава молодих Сходарів – музичний переспів дерев’яних сходин під ногами мешканців будинку. Найбільш спритні досягають дивовижної вправности: одна пані розповідала, що простуючи додому на четвертий поверх, сходи під нею виспівали мелодію популярного довоєнного шлягера «За трамваєм трамвай»...

Сходарі бувають й недоброзичливими до мешканців, якщо ті, ідучи, сильно гупають, або мають псів, що цюняють у брамі. Тоді вони вправно ставлять підніжки і чоловік, перечепившись, у кращому випадку відірве підошву в мештах, а у гіршому – розіб’є носа об сходи.

Історія Сходарів знає й трагічні моменти. Колись давно, у кам’яниці за номером 20 на Ринку мешкав у затишному кубельці Зіркогляд Лодзік Свищ. Навдивовижу жвавим і справним він був Сходарем: умів будь-яку мельодію висвистіти (звідкіля й прізвисько мав), і рипуном на сходах був неперевершеним – так гарно рипів сходиною, що мешканці по кілька разів піднімались і опускались сходами, щоб ще раз почути, як він вирипує.

Якось під час чергового зіркоглядіння через помутніле від часу скло «ліхтаря», прийшов до висновку, що небо є несправжнім, штучним. А раз так, то він, Лодзік Свищ, може його зробити власноруч. Решта Сходарів лише посміялись над зарозумілим молодиком. А той затявся, поцупив у крамниці фарби і взявся щоночі розмальовувати стелю на одному з поверхів будинку. Лодзік малював золоті зорі на темно-синьому тлі неба, срібний місяць, прозорі серпанкові хмаринки і так захопився тією справою, що зовсім перестав відвідувати сходові зібрання, не брав участи у сходовому музикуванні і, навіть, пропускав лічбу зір у нічному львівському небі. Це дуже не сподобалось громаді Сходарів. Якось уночі Зіркогляди зібрались на Велику Раду Брами саме під тією стелею, що розмалював Свищ.

– Злазь, маляре! – хрипко гукнув голова Брами Іздрик Хрип. – Досить ганьбити наш рід під стелею Брами.

– Зачекайте, шановна громадо! – озвався Лодзік, – ще одна зіронька – і моє небо буде закінчене! Ще одна хвилька!

Сходарі схвильовано заґелготіли, наче римські гуси під час нападу варварів:

– Він знущається з нас! Ганьбить славний рід Зіркоглядів! Та з нас навіть Коминярі сміються! Геть його з нашої Брами! На вулицю зухвальця...

Поки вона кричали, Свищ закінчив домальовувати останню зірку і поручнями з’їхав на підлогу.

– От і все... Я зробив це. Ви лиш подивіться – моє небо краще, ніж над ліхтарем!

Принишклі Сходарі зирнули на стелю і у примарному світлі повного місяця побачили іскристе, всіяне яскравими золотими зірками небо, яке справді вабило очі і було непорівняно красивішим, ніж справжнє.

– Так не може бути, – твердо мовив голова Брами. – Справжнє небо краще!

– Але ж ви бачите його – тьмяне, замацькане, сіре. А моє чисте і високе!

Слова Лодзіка заглушив схвальний шепіт Сходарів. Тоді Іздрик Хрип прийняв рішення подивитись на небо не крізь «ліхтар», а з внутрішнього балкону, на який ще жодного разу не ступала нога Сходаря. Зіркогляди подерлись сходами вгору і, чим ближче вони діставались горішнього поверху, тим непевнішими ставали їх кроки. Уже цілком переляканими вони вперше у житті виповзли на балкон і застигли в захваті: у темному вікні дворового колодязя діамантовим розсипом зірок світилось високе небо, а над чорними димарями висіла срібна тареля місяця.

Вражені Сходарі дивились на зорі і за звичкою німо їх перелічували. І лиш Лодзік Свищ прошепотів:

– Так от яке ти, справжнє небо... А я й не знав.

І з розпачу кинувся у провалля двору. Після цього Сходарі на Ринку перестали лічити зорі місячними ночами – побачивши справжнє небо не через «ліхтар», вони зрозуміли його всеосяжність і назавжди повернулись під сходи.

Лиш розмальована Лодзіком уже вицвіла стеля досі нагадує їм про мрію необачного Зіркогляда створити своє небо.