вівторок, 31 січня 2012 р.

Бій під Крутами: про міфи і про правду

      29 січня 1918 року біля станції Крути на Чернігівщині, між Ніжином і Бахмачем, за 120 км від Києва, відбувся бій, який як мало яка подія, досі зазнає чимало спекуляцій.
      Мої думки з цього приводу засновані переважно на спогадах учасників бою (Ігор Лоський, Іван Шарий та інші), генерала О. Удовиченка, який приймав звіт після бою тощо. “Дані” ж людей, які були далеко від місця подій якраз і внесли плутанину (наприклад шановний історик Д. Дорошенко та безліч інших). Сприяли тому ж галицькі студенти 1930-х років, які міфологізували подію, творячи з неї новий міф (хоча само по собі це може й не погано). Так ось, розберемося з міфами (і з правдою):

Схема бою під Крутами
Міф перший. “Триста безвусих, недосвідчених і неозброєних студентів”
      Учасників бою з української сторони було близько 600 осіб. Цей факт є доведеним на основі військових звітів. Точніше: “1-а імені гетьмана Богдана Хмельницького Юнацька Військова школа”, яка складалася з 4-х сотень (по 150 юнаків), 18 кулеметів та 20 старшин, тобто загалом один курінь (батальйон). Це й була основна частина оборонців Крут. Крім юнаків, які вже перебували на станції Крути о 4 годині ранку 27 січня 1918 року до них приєдналася Студентська сотня помічного куреня Січових Стрільців в числі 115-130 людей. Правда сам курінь ще не був сформований. Це була його перша сотня, що складалася з київських студентів, а 4-та чота (бл. 30 осіб) сотні складалася із школярів, навіть підлітків 14-16 років. Студенти пройшли 7-денний вишкіл і вміли стріляти, а юнаки школи, або “юнкери” вже мали достатній військовий досвід у боях з більшовиками. А. Гончаренко та деякі інші пройшли фронти Першої світової війни.
     Комендантом оборони Бахмача і командиром куреня юнацької школи було призначено сотника Аверкія Гончаренка, який пройшов Першу світову війну. Тому не відповідає дійсності міф №2, що боєм керував сотник Омельченко, який опісля помер від поранення в бою. Натомість, загальне керівництво здійснював сотник Аверкій Гончаренко.
      Показово, що на з’єднання з наступаючими більшовиками, тобто з тилу проти своїх, з Ніжина виступив український полк ім. Шевченка. І взагалі через непродуману політику Центральної Ради (тодішньої “верховної ради”) у військових та інших питаннях, українська армія була фактично розпущена. Залишилось тільки декілька боєздатних добровільних формувань (полк Січових Стрільців, Гайдамацький кіш Слобідської України, та ж Юнацька школа ім. Хмельницького тощо).
      3-м міфом є мовляв “різанина”, в якій більшовики добивали беззбройних українських “дітей”. “Брехня як шапка”. Отже, яким був перебіг бою?
      Ворог, який переважав українців майже у десять разів, очолений відомим Муравйовим, ішов як на парад, але наштовхнувся на сильний опір юнаків. Бій тривав цілий день в снігу за 20-градусного морозу. Завданням 600 українців було протриматися день. Увечері під загрозою оточення більшовиками та вже згаданим “українським” полком ім. Шевченка з Ніжена, що виступив на з’єднання з наступаючими більшовиками, вирішено відступити з бою на станцію. Організований відступ відбувався холоднокровно уже в темряві. Вояки сіли у потяг на станції і рушили у напрямі Києва, де з’єдналися з Чорними гайдамаками Симона Петлюри і взяли участь у придушенні більшовицького заколоту на заводі “Арсенал”.
      Перепоховання загиблих під Крутами на Аскольдовій могилі
      То кого ж розстріляли/закололи багнетами на станції?
     Після бою під час перегляду в студентській сотні не виявилося цілої чоти чисельністю 35 людей. Виявилося, що вони відступаючи, очевидно для скорочення дороги, пішли на світло станції Крути і натрапили на більшовиків, що якраз надійшли. 28-ро студентів було закатовано, їх не розстрілювали, а кололи багнетами (може, щоб не створювати шуму стріляниною), 7 поранених доставили до Харкова, звідки їм вдалося втекти.
     Серед них наприклад Ігор Лоський, син міністра. Іншому – сину міністра, студенту Володимиру Шульгину не поталанило. Саме цих 28 загиблих і було поховано на Аскольдовій могилі в березні 1918 року, вже після визволення Києва від більшовиків.
      Міф №4 – “зрада офіцерів”.
     Не відповідає дійсності і звинувачення у зраді старшин (офіцерів), які мовляв “сиділи у вагоні і пиячили, а потім сіли в поїзд і втекли”, не давши всім евакуюватися. Насправді ж із 20-ти старшин загинуло 10, а один помер у шпиталі (сотник Омельченко). Сотник Лощенко навіть виготовив саморобну гармату, яка на дрезині переміщалась вздовж колії, обстрілюючи більшовиків.
      Міф №5 – “поразка”.
     Постає питання: якщо вояки виконали наказ, і навіть перевиконали його, затримавши ворога замість одного дня на кілька днів, то чого тоді поразка? До того ж втрати більшовиків були більшими.
     Отже, втрати української сягали: близько 250 юнаків, одна чета студентів (28 осіб) і 10 старшин, тобто близько 300 осіб із 600 учасників бою – половина.
       Втрати більшовиків були значно більшими, що очевидно й викликало лють Муравйова при розправі з полоненими. Інша половина, ті хто не загинули, взяли участь у придушенні більшовицького повстання на заводі “Арсенал” у Києві і у всіх визвольних змаганнях. А окремі учасники бою пізніше опинились на еміграції. Це сотник Модест Семирозум, юнаки Чорпіта, Заквалинський, полковник Лощенко та інші. А сам А. Гончаренко, хоч і наддніпрянець, був сотником у Дивізії “Галичина” під час Другої світової…
       Монумент битви під Крутами 1918 р. (автор Анатолій Гайдамака, 2006 р.) копія однієї з колон портику Червоного корпусу заввишки 10 метрів
       Ворога було затримано, виграно дорогоцінний час на переговорах у Бресті, придушено більшовицьке повстання в Києві, вчасно евакуйовано державні установи перед наступом більшовиків.
      Це дозволяє нам характеризувати бій під Крутами як перемогу українців.
Автором тексту є Володимир Окаринський, Тернопіль

понеділок, 30 січня 2012 р.

Львівська історія претендує на «Оскар»

      Польська стрічка «У темряві» режисера Агнєшки Холланд номінується на нагороду Американської кіноакадемії в категорії «Найкращий фільм іноземною мовою»
Львівська історія претендує на «Оскар»  Польська стрічка “У темряві” (W ciemnosci), події в якій відбуваються у часи ІІ Світової війни у Львові, претендує на премію “Оскар”. Фільм потрапив у п’ятірку кращих у номінації “Найкращий фільм іноземною мовою”. Інтерес до стрічки підігріває той факт, що вона базується на реальних драматичних подіях.
      Стрічка “У темряві”, що розповідає історію євреїв, які рятувались від нацистів у львівській каналізації, на великому екрані з’явилась наприкінці минулого року. І з того часу не перестає збирати схвальні відгуки кінокритиків у всьому світі. Комісія, створена міністром культури Польщі, одноголосно прийняла рішення висунути саме її на здобуття нагороди Американської кіноакадемії. Робота знаної режисерки Агнєшки Холланд конкурує зі стрічками “Бикоголовий” (Бельгія), “Примітка” (Ізраїль), “Пан Лазар” (Канада), “Розлучення На­дера і Сімін” (Іран). Та кінознавці вважають, що ще ніколи Польща не була настільки близько до цієї престижної нагороди. Фільм був створений завдяки польсько-німецько-канадській співпраці.
     На рахунку авторки “У темряві”, режисера зі світовою славою Агнєшки Холланд, більш як десяток кіноробіт, зокрема скандальний фільм про стосунки Рембо і Верлена “Повне затемнення”, стрічка “Переписуючи Бетховена”. Вона працювала, окрім рідної Польщі, у Німеччині, Франції, США, писала сценарії для Анджея Вайди, Кшиштофа Кеслевського. Історія, що лягла в основу “У темряві”, близька самій режисерці. Її батьки у часи Другої світової померли в одному з гетто. До фільму її привів випадок. “Історію євреїв, яких поляк рятував від німців у львівській каналізації, під кінець 1980-х років розповів англійський журналіст Шелек, - розповідає вона. - Він зробив документальний фільм (у якому знялось кілька осіб із тих, що переховувались у каналізації, які на той час ще були живі), написав книжку «У каналах Львова». На цю книгу натрапив канадський сценарист Девід Шамун, який знайшов німецького продюсера. Саме з цим продюсером я робила фільм «Юлія повертається додому», тож він запропонував мені взятися за цю історію”.
     Події стрічки обертаються навколо історії майстра львівських каналізаційних мереж Леопольда Соха (у фільмі його зіграв Роберт Вєнцкєвич). Він, ризикуючи своїм життям і життям своїх рідних, врятував від смерті понад десятьох євреїв. Весною 1942 року відбувалась остаточна ліквідація гетто в містах Східної Європи, зокрема у Львові. Нацисти оголосили, що за будь-яку допомогу євреям, навіть якщо їм подадуть склянку води, вони каратимуть на смерть усю сім’ю помічника. Та ця загроза не злякала кількох сміливців, які не могли залишатися осторонь чужого горя. Леопольд Соха, Стефан Врублевський та Єжи Ковальов заховали у львівській каналізації приречених на смерть людей і протягом 14 місяців приносили їм їжу, прали одяг, оберігали перед новими небезпеками. “У темряві” - художня версія реальної історії подвигу та трагедії людських доль, коли євреям, щоб залишитися живими, довелось більше року жити у львівських каналах у приміщенні висотою 150 см, де дорослий навіть не міг стати у повен зріст і куди не потрапляло ні краплі світла.
    Агнєшка Холланд не лише відобразила у стрічці страшну реальність тих часів і те, як, незважаючи на релігійні, національні відмінності, а часом і особисту неприязнь, люди допомагають одне одному, а й підкреслила окремі нюанси ситуації, що склалась, як-от багатомовність середовища, що виникло у нетрях львівських каналів. “Частина євреїв розмовляла ідишем, поляки, що походили з нижчих класів львівського суспільства, - так званим «балаком», - розповідає про свою роботу над стрічкою Агнєшка Холланд. - Частина освічених євреїв спілкувалась німецькою, а оскільки у Львові переважало українське сере­довище, то частина євреїв говорила українською. Дехто з акторів знав ці мови (трійка акторів розмовляла ідишем), але решта мусили вчити мову своїх героїв. Коли зняла фільм, дізналася, що одна з учасниць цієї історії, Кристина Хіґєр, ще жива (коли відбувалися ці події, їй було сім років. - О. З.). Вона написала книжку «Дівчинка в зеленій кофтині», яку цього року видано в Польщі. Перед закінченням зйомок Кристина подивилась наш фільм і визнала, що він надзвичайно правдивий, хоч окремі деталі історії у стрічці, порівняно з автентичними, ми змінили”.

На фото: Кадр з фільму “У темряві”. Леопольд Соха (Роберт Вєнцкєвич) рятує маленьку єврейську дівчинку від смерті, заховавши її у нетрях львівської каналізації.
Фото imdb.com