субота, 17 грудня 2011 р.

Твоя Україна

Втрачена спадщина? Хто такі козаки-характерники

    Хто ми є, українці? І як ми опинилися у такому стані, в якому животіємо зараз? Чому ми, на своїй землі, не відчуваємо себе хазяївами? Чому, нібито маючи Державу, ми не маємо підстав пишатися нею? Ці питання із кожним днем виникають у все більшої й більшої частини наших співгромадян. І це - абсолютно нормально, бо ми поволі прокидаємося від страшного летаргічного сну.

   Ми страшними зусиллями намагаємося пригадати щось найважливіше. Те, що розтрощить кайдани мороку, який все ще міцно тримає свідомість і тіло... Бо те, що оточує нас - є мертвим, чужинським, неприродним.
   Псевдопастирі і псевдопророки проповідують нам псевдорелігію, нам настирливо нав'язують псевдоправителів, псевдоідеології, псевдоеліти, псевдотрадиції, псевдоісторію. Нав'язують ззовні, як і абетку, яку колись, із милоті до убогих аборигенів, нібито подарували “цивілізовані” іноземці-святі. Нав'язують, щоб підживити у нашій свідомості комплекси власної убогості, безпомічності, меншуватості. Бо так - ми не нація, а гурт, народ, населення, яке складається із надвичайно вигідних, продуктивних і невибагливих біологічних машин: холопів-хайзерів-хохлів. Бо тільки холопи-хайзери не мають ні власної історії, ні власного родоводу, ні власних традицій, ні власної землі.

   Бо тоді, можна легко і безкарно, нашими ж руками, грабувати багатства, даної нам Богом землі, - безцінного спадку, залишеного нам пращурами. Колись могутньою і гордою нацією - легендарними антами-аріями-русичами. Проте, десь у глибинах підсвідомості кожного, через століття мракобісся, етноциду, геноциду, мерехтів слабий вогник Божої Віри, який із покоління в покоління передавався генетично. І тепер, можливо, прийшов слушний час розпалити із нього потужне багаття, яке св'ященним Вогнем очистить кожного із нас від смердючого бруду брехні та зради. І життєдайною силою для того св'ященного Вогню можуть бути тільки Знання. Знання, подаровані Богом нашим пращурам. І кожен із нас має пройти отой тяжкий шлях випробувань, аби по краплинці назбирати їх із безлічі розрізнених уламків. Як колись вже зробили наші пращури - могутні лицарі Богині-матері Хари - козаки-характерники...
   

Як свідчать історичні джерела, центри характерництва в різний час існували на знаменитому Мігей-ському острові на річці Буг, в Карпатах, на Поділлі вже повній неможливості його виконання полягала найбільша цінність даного випробування. Адже саме під час виконання неможливого завдання, де стирається грань між життям і смертю, у людини проявлялися надзвичайні надлюдські здібності, які пізніше складали основу характерництва. Крім того, кандидат на характерника мусів бути обраний Божим Провидінням, лише тоді він мав право на осягнення вищих таємних знань. Адже в його руки попадали могутні знання, котрі могли бути використані як на добро, так і на зло. Тому вимоги до кандидатів були жорсткі, навіть жорстокі. Тому й небагато охочих, знаючи ці складнощі, йшли осягати це мистецтво.

Подібні звичаї приходять до нас з сивої давнини. Жерці давніх країн охороняли свої знання надзвичайно ретельно: у країнах Стародавньої Азії й Африки існував такий жорстокий іспит для кандидатів у жерці чи знахарі. Перед бажаючим стати жерцем ставили сім однакових горняток, наповнених темною рідиною. В шести з них була смертельна отрута, і лише в одному - нешкідливий напій. Кандидат із зав'язаними очима мусив вибрати і випити один з них. Звичайно, в такому випадку в жерці та знахарі дійсно потрапляли люди з надзвичайними здібностями, а випадкові люди відсіювалися. Тому, на нашу думку, і подолання порогів (як смертельно небезпечне завдання) було випробуванням майбутніх характерників.

Тарас Каляндрук

середа, 30 листопада 2011 р.

Львів Ніч


З 2 до 4 грудня в місті стартує новий туристично-промоційний проект «Нічний Львів». В рамках проекту відбудеться 30 безкоштовних екскурсій.
 Відтак, відвідувачі зможуть взяти участь у театралізованих екскурсіях підземеллями Львованічні відвідини музеїв, вогняні дійства та вистави. В музеї історії релігії о 23.00 год розпочнеться вистава «формули екстази» за творами Б.І. Антонича. Окрім того, особливістю проекту «Нічний Львів» стануть театралізовані вогняні дійства в Італійському подвір’ї, романтичні екскурсії в музеї Соломії Крушельницької, молодіжні літературні читання в галереї «Гердан», нічна екскурсія Личаківським цвинтарем, різноманітні атракції у львівських галереях.
«Надалі такий проект плануємо проводити щороку в липні та грудні. Це дозволить більше зацікавити туристів нашим містом, відкрити нове обличчя Львова як міста романтики. Нічні екскурсії, які ми проводили в музеї зброї Арсенал, музеї Соломії Крушельницької, Італійському дворику показали, що львів’яни, особливо молодь, надзвичайно схвально ставляться до такого проекту. Адже вдень не всі мають можливість відвідати музей, а ввечері, «приправивши» це романтикою, учасники отримують незабутні враження», – розповіла заступник керівника відділу промоції міста ЛМР Марта Іванишин. 
Попередня програма проекту «Нічний Львів»

 П’ятниця, 2 грудня

 

час
захід
місце
18.00
Театралізована екскурсія, підземеллям Львова
Львівський музей історії 
релігії, пл. Музейна, 1
20.00
Екскурсія, вечір «Голоси кам’яниць», відкриття виставки у музеї
Музично-меморіальний музей С. Крушельницької, 
вул. С. Крушельницької, 23
 20.00 – 22.00
Вистава «Лісова пісня»
Муніципальний театр ім. Л. Українки, 
вул. Городоцька, 36
20:00 – 21:00
Нічна екскурсії
Палац Потоцьких, 
вул Коперніка, 15
21.00 – 22.00
Екскурсія, реконструкція середньовічних боїв, майстер-клас середньовічних танців
Львівський історичний музей – музей 
зброї «Арсенал», 
вул. Підвальна, 5
21.00- 00.00
Екскурс в сучасне сакральне мистецтво «Колір невидимого світу»
Галерея «ІконАрт», 
вул Вірменська, 26
22.00
Екскурсія
Галерея історичного українського військового однострою,
пл. Ринок, 40
22.00 – 23.00
Нічна екскурсія Личаківським цвинтарем
Музей «Личаківський цвинтар»,
вул Пекарська, 95
22.00 – 23.00
Екскурсія, презентація львівських левів у підземеллі костелу Єзуїтів
Галерея «Равлик», 
пр. Свобода, 15
22.00 -23.00
Нічна екскурсія в каплиці Боїмів
Каплиця Боїмів, 
пл. Катедральна
22:00 – 00:00
Показ короткометражних фільмів
Музей Ідей, 
вул. Валова, 18-а
22.00 – 00.00
«Нічна казка в галереї»
Галерея «Сливка», 
вул. Театральна, 24
22 – 01.00
Молодіжні романтичні літературні читання
Галерея «Гердан», 
вул. Руська, 4
01.00
Вистава «Формула екстазу» за мотивами Б. І. Антонича, театр ім. Л. Курбаса
Львівський історичний  музей Палац Бандінеллі, 
пл. Ринок, 2

 

Субота, 3 грудня




20.00
Театралізоване дійство
 історії кохання
 Пелагії та Мікеліні
Львівський історичний 
музей – Італійське подвір’я,
 пл. Ринок, 6
20.00 – 22.00
Вистава «Лісова пісня»
Муніципальний театр,
вул. Городоцька, 36
21.00
Містичний концерт органної музики
Будинок органної музики, 
вул. С. Бандери, 8
21:00 – 22:00
Екскурсія в музеї Пінзеля
Музей Пінзеля, 
пл. Митна 2
21.00
Екскурсія картинною галереєю
Картинна галерея, 
вул. Стефаника, 3
22.00 – 23.00
Екскурсія в музеї Пінзеля
Музей Пінзеля, 
пл. Митна 2
22.00 – 23.00
Нічна екскурсія 
Личаківським цвинтарем
Музей «Личаківський цвинтар», 
вул Пекарська, 95
22:01 – 01.00
Інтерактивні екскурсії, 
кожен долучається до малювання картини, о півночі відкриття картини
Галерея  «Зелена канапа», 
вул. Вірменська, 7
22 – 01.00
Молодіжні романтичні літературні читання
Галерея «Гердан», 
вул. Руська, 4
22.00 – 23.00
Нічна екскурсія в каплиці Боїмів
Каплиця Боїмів, 
пл. Катедральна
23.00 – 00.00
Нічна екскурсія 
Личаківським цвинтарем
Музей «Личаківський цвинтар»,
вул. Пекарська, 95

пʼятниця, 14 жовтня 2011 р.

14 жовтня - День Героїв.


Структура УПА
Основним завданням УПА був захист українського населення від загарбників. В зв'язку з цим майже кожний відділ УПА пов'язувався з певною територією. А тому і в основу організаційної побудови УПА ліг принцип територіальності.
Із характеру УПА як народної, повстанської збройної сили, що веде боротьбу проти окупанта, з політичної концепції цієї боротьби та застосованої в ній тактики випливала її структура. Поділ на застосовані в регулярних арміях чітко окреслені одиниці і роди військ не міг мати примінення в УПА на цьому етапі боротьби, якщо ця боротьба мала бути успішною.
При творенні організаційної структури треба було враховувати два принципи:
-
збереження єдності і цілеспрямованості всього руху;
-
забезпечення якнайбільшої оперативності відділів.
     
Збереження цих принципів гарантував територіальний і адміністративний поділ територіїї введений окупантом із незначними географічними і тактичними корективами.Створена із боєвих відділів революційної ОУН, Українська Повстанська Армія стала дуже скоро всенародною та міжнаціональною армією, єднаючи під своїми прапорами симпатиків різних партійно-політичних концепцій та представників багатьох націй. З моменту повороту на рідні землі більшовиків з тактичних міркувань спрівпраця з ОУН зміцнилася. Керівне становища в УПА займають звичайно провідні члени ОУН.
Отже ціла територія, на якій діяла УПА, розподілялася на такі краї:
1.
Північний край - Волинська і Житомирська області.
2.Західний край - Львівська, Тернопільська, Станиславівська
(Івано-Франківська), Чернівецька, Закарпатська й Дрогобицька області та
Перемищина з Лемківщиною і Холмщиною.
3.Південний край - Вінницька й Кам'янець-Подільська області та частина Київської.
4.Східний край - Чернігівська область, частина Київської області та решта території України.
Відповідно до цього поділу діючі на окреслених теренах сили мають назви: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, УПА-Схід. (ось карта http://photo.i.ua/user/52303/249921/6927078/)
Наступною та найнижчою територіальною одиницею є Воєнний Округ (ВО).
Поділ вищенаведених військових груп на воєнні округи здійснювався такожзгідно адміністративного поділу окупантів території України із певними винятками. Таке розмежування наприклад, було проведене на теренії дії групи УПА-Захід, який ділився на шість Військових Округів, а саме:
1 ВО - Львів-місто (її нечисленні відділи розміщувались в Янівських лісах);
2 ВО - Львівська область і Холмщина;
3 ВО - Тернопільська область;
4 ВО - Станиславівська і Чернівецька області;
5 ВО - Дрогобицька область;
6 ВО - Перемищина і Лемківщина.
     
Неможливо було застосувати цей принцип поділу території на терені групи УПА-Північ через важливі тактичні моменти.

На терені групи УПА-Північ діяли три ВО:

1 ВО "Турів" - Луччина, Володимирщина і Ковельщина;
2 ВО "Заграва" - Сарни, Костопіль, Пинськ і Висоцьк;
3 ВО "Волинь-Південь" - Рівне, Дубно, Верба, Почаїв, Ланівці, Шумськ.

На терені групи УПА-Південь діяли три ВО:

1 ВО - Холодний Яр;
2 ВО - Умань;
3 ВО - Вінницька і частина Київської області.


Територія групи УПА-Схід не була поділена на ВО.


На терені групи УПА-Схід діяли окремі повстанські загони, котрі тісно співпрацювали із сіткою ОУН у великих промислових містах. Через географічні особливості Східного краю повстанські загони в більшості випадків були малочисельні, виконували військові завдання локального характеру і виконували функції військової підтримки сітки ОУН та інформаційно-пропагандивну. Основними бойовими одиницями були похідні,рейдуючі групи УПА котрі формувалися на теренах УПА-Північ, УПА-Південь, УПА-Захід.

Тактичною військовою одиницею ВО була сотня, кожна з яких безпосередньо підпорядковувалась командирові ВО. Тільки в окремих випадках для проведення спеціальних акцій сотні об'єднувались в курені, а курені в загони.

Об'єднання в курені або загони відбувалося тільки за наказом командира ВО. На функції курінних були визначені кращі командири відділів, що входили в склад куренів. Командування над загоном перебирав, як правило,командир ВО, або начальник його штабу. Також були визначені інші випадки можливості створення куренів в залежності від ситуації але з обов'язковою умовою негайного повідомлення безпосереднього вищого керівного органу. Була розроблена спеціальна тактика діяльності тактичних бойових одиниць з
огляду на ситуацію, тактичне завдання, географічне розміщення і т.д. Сотня в свою чергу складалася із менших військових підрозділів, котрі в свою чергу ділилися на ще менші. Діяльність усіх підрозділів і їхній
склад відповідало вимогам чітко розробленої тактики до окремо взятої територіальної групи та певної місцевості. Потрібно відмітити, що надзвичайно вдала організаційна структура і тактика УПА дозволила
виконувати свої функції включно до початку 60-х років та виносять генерала УПА Шухевича Р. в рівень найвизначніших військових діячів цілого світу.
Із певних міркувань ми не можемо подати чітку структуру УПА, але додатково відзначимо, найнижчими військовими одиницями, котрі діяли в УПА були також чоти, рої, відділи,
підвідділи, СКВ (Самооборонні Кущові Відділи) і боївки ОУН.

В УПА були розроблені власні військові звання і нагороди затверджені указом УГВР (Українського Уряду).

Кожний військовий при вступі в ряди УПА приймав військову присягу затверджену і введену в дію указом УГВР, також кожний боєць УПА мав видумане прізвище, так зване псевдо. Це було конечним, щоб не наражати на небезпеку жорстоких переслідувань окупантами власну родину. Усі військові підрозділи в УПА мали складну систему назв і були в діловодстві командування УПА зашифровані. Взагалі конспіративна система розроблена командуванням УПА є вершиною мистецтва вданій галузі і в перше була практично застосована в таких великих масштабах (чисельність УПА в певні періоди сягала близько 500 тис.
осіб).УПА була чітко структуризована де кожна структурна одиниця виконувала певну, окремо визначену роль.
Всією діяльністю УПА керує Головне Командування УПА, тобто Головний Командир УПА, заступник Головного Командира УПА і Головний Військовий Штаб.
Головний Військовий Штаб (ГВШ) як орган керівництва Головного Командира УПА складається із шефа штабу і наступних відділів:

1.Оперативного
2.Розвідувального
3.Вишкільного
4.Організаційно-персонального
5.Тилового
6.Політично-виховного
Оперативний відділ опрацьовує бойові акції, координує і керує ними при допомозі загальних інструкцій та конкретних наказів, розробляє плани та тактичні заходи в різні фази боротьби і окремі ситуації, планує і керує великими рейдами важливого політичного значення та більшого територіального охоплення, дає загальну оцінку становища, забезпечує всі терени здобутими картами і налагоджує власну систему створення карт.
Розвідувальний відділ зосереджує, опрацьовує і використовує увесь розвідувальний і контррозвідувальний матеріал. Він тісно співпрацював  із підпільною сіткою ОУН і службою безпеки ОУН (ОУН СБ).
Вишкільний відділ опрацьовує плани і програми вишколу, програми старшинських і підстаршинських шкіл, організовує і керує безпосередньо навчанням у старшинських школах, зосереджує весь досвід боротьби і розповсюджує його окремими вишкільними інструкціями.
Організаційно-персональний опрацьовує організаційні схеми, проводить реєстр стану, полагоджує персональні справи, господарить відповідно до потреб кадрами старшин і інших фахівців. На нього покладено відповідальність збереження усіх документів і оперативного їх знищення в разі провалу.
Тиловий відділ виконує свою складну і важку в підпільних умовах боротьби функцію при допомозі служб озброєння, постачання і санітарної служби. До нього належать ведення реєстрів різнородної зброї і амуніції як уживаної так магазинної, центральна майстерня зброї, реорганізація і уніфікація озброєння, центральне керівництво в постачанні харчами, одягом, взуттям, організування і рівномірний розподіл ліків і всякого санітарного матеріалу, організація польових шпиталів. Потрібно зазначити, що цей структурний підрозділ УПА дуже тісно співпрацював із місцевим населенням, був дуже чітко організованим і успішно діяв доти поки останній солдат УПА був в строю.
Політвиховний відділ, хоч він останній в структурі штабу, все ж таки він найважливіший. Він вказує мету боротьби, обгрунтовує її, проектує політичну тактику, накреслює перспективи боротьби з метою
найширшої популяризації УПА серед населення, інших окупованих націй, на міжнародній арені. Також проводить і розробляє заходи з метою деморалізації ворога. Більшість розроблених цим відділом акцій виконувалася оперативними спецвідділами і боївками ОУН. Операції носили точковий, локальний характер по знищенню найвищого керівництва місцевої окупаційної влади і тих "діячів" ворожих каральних систем, котрі в минулому відзначились нелюдською жорстокістю по відношенню до мирного населення країни.Безпосередньо підпорядковані Головному Командирові УПА інспектори виконують функцію його контрольного органу на всій території дій УПА. Шефові ГВШ є підпорядкована служба зв'язку, що своєю мережею зв'язує його з Головним Командиром, начальниками поодиноких відділів та краями і центральний технічний зв'язок (ЦТЗ).
Кожними групами УПА в краях, УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, командують командири груп, заступники командирів і КВШ (Крайові Військові Штаби).
Структура КВШ така сама, як ГВШ. Вони мають ті ж самі відділи і служби за винятком ЦТЗ і виконують ті ж функції на територіях країв, а у випадках переривання зв'язків з Головним Командуванням вони є найвищим керівним органом на підпорядкованій території.
Військовий Штаб Воєнної Округи (ВШВО) в своїй структурі відрізняється від попередніх тільки тим, що не має старшин для тактичних завдань, а командир ВО не має інспекторів.Кількість і якість відділів ВО залежали від багатьох факторів і сильно різнилися одна від одної.
Всі відділи ВО творили групу УПА. Кількість їх на теренах поодиноких ВО була різна й доходила до тридцяти.Озброєння відділів УПА є диктоване партизанською тактикою.
Відділи УПА - піхотні сотні, побудовані й озброєні за двома схемами:
схема 1 (легка) - близько 168 людей, озброєнні рушницями, легким кулеметами, автоматами, пістолетами, ручними гранатами, вибуховими речовинами і схема
2 (тяжка) - близько 186 людей з тим самим озброєнням із ддодатком трьох важких кулеметів і трьох мінометів калібром не вище 82 мм.
Дуже рідко і в основному на терені УПА-Північ були організовані і вживані кіннотні відділи та артилерійські батареї. Вони були призначені до куренів або загонів. Коли кіннота ще знаходить виправдання у застосуванні то гарматні підрозділи несуть дуже велику небезпеку для військової повстанської одиниці. Саме невиправдане застосування зброї сприяло нищівному розгрому Ковпака, військові підрозділи котрого не булидостатньо мобільними.
Зв'язок - це нервова система підпільного організму. Від справності його функціонування залежить дієздатність підпільного руху й успішність його боротьби. Тому в УПА до цієї ділянки, виділеної в окрему службу, були поставлені великі вимоги. На теренах дій УПА, де існувала добре розвинена мережа ОУН, військовим штабам і відділам були доступні її зв'язкові засоби, одначе з уваги на те, що ці зв'язки, перевантажені великим організаційним рухом, функціонували надто повільно для вимог керівництва військом, штаби УПА скрізь розбудували власну систему зв'язку. Система зв'язку всієї боротьби ОУН з 1920р. і система зв'язку збройної боротьби УПА з 1942р. це надзвичайно складна, добре законспірована, організована і майже успішно працююча система з альтернативними шляхами, антипровальними та контролюючими засобами. Важливу роль в системі зв'язку виконувала сужба безпеки ОУН.
Дуже важливою проблемою в УПА був вишкіл власних старшинських і підстаршинських кадрів. Для розв'язки цієї проблеми були покликані крайові старшинські і підстаршинські школи. Господарсько і тактично старшинські школи підпорядковувались командирові ВО, на терені якого перебували.
Центральний Технічний Зв'язок (ЦТЗ), що знаходився при ГВШ - це радіозв'язок. За німецької окупації він ще практично не діяв, а згуртована в цьому осередку невелика кількість фахівців займалася вишколюванням персоналу, збиранням і монтуванням технічних засобів для навчання і практичної дії. В окремих випадках був налагоджений радіозв'язок з окремим підрозділами УПА і боївок ОУН, котрий використовувався в окремих випадках для збереження конспірації. Також ця група займалась діяльністю радіостанцій УПА.
Як ми вже зазначали УПА і ОУН дуже тісно між собою співпрацювали. Деякі структури ОУН в повній мірі виконували свої функції в УПА, наприклад служба безпеки ОУН.Роль і функція ОУН не обмежувалася тільки до функції політичної партії. Окрім пропагандивних і організаційних заходів після постання УГВР вона виконувала і адміністративну функцію. Застосована співпраця була компромісом між апартійністю УПА і необхідністю співдії. Командир ВО входив у склад обласного проводу ОУН з правом вирішального голосу. Він мусів орієнтуватись в усій роботі ОУН, а зокрема у ункціонуванні її адміністративного апарату, що одоночасно входив в апарат ВО. З другого боку обласний провід ОУН не міг втручатися в діяльність загонів УПА, а тільки висловлювати свої побажання щодо переведення або втишення бойових дій. Права видавання доручень чи наказів провід ОУН у відношеннях до УПА не мав. Дальшими щаблями в побудові ОУН були округа, повіт, район і станиця.
Починаючи від округи до району включно, в керівних органах були люди, котрі виконували функцію військових референтів. Вони підпорядковувалися в своїх ділянках роботи двом начальникам відділів штабу ВО, а саме: організаційно-персональний і тиловий. В їх обов'язки входило: проводити реєстр військовопридатного елементу, вишукувати потрібних для УПА фахівців, поповняти добровольцями військові підрозділи, створювати склади зброї та амуніції, налагоджувати і підтримувати харчову, аптечну,
шпитальну системи. До нього належали також організування і діяльність СКВ.Потрібно окремо відмітити завдання, котре блискуче виконала ОУН і надовго забезпечила можливість ведення збройної боротьби всієї УПА це створення системи складів зброї і амуніцї при проходженні фронтів із сходу на захід. ОУН змобілізувала місцеве населення всієї Західної України до цієї важливої функції.
Ця стаття не розкриває докладно всієї проблематики структури і побудови УПА. Уся діяльність була глибоко законспірована і зберігала в таємниці діяльність різних підрозділів, їх взаємоспівпрацю та взаємозамінність, власні конспіративні системи, призначення окремих спеціальних підрозділів і т.д. Потрібно також відмітити, що на усіх посадах перебували люди, в основному, місцевого походження. Тому застосовувались найжорстокіші методи конспірації. Видумані прізвища воїнів дуже часто повторювалися, військові підрозділи носили різні назви і часто переформовувалися. Конспірація була настільки великою, що через багaто років, сучасним дослідникам, дуже важко зідентифікувати ту чи іншу людину навіть серед найвищого керівництва ОУН, УПА, УГВР.

І, власне, про ГЕРОЇВ...

Ненависть спресована в набої............
Українська Повстанська армія була створена у 1942 році на базі підпілля ОУН-Бандери. З 42-го по 44-й роки УПА вели партизанську війну з німцями на теренах Західної України. Регіон дії повстанських загонів
охоплював нинішні Волинську, Ровенську, Львівську, Франківську, Тернопільську, Черновицьку та Закарпатську області України, райони міст Перемишля, Холма і Підляшшя у Польщі та Брестської області Білорусі. Головний штаб УПА та Українська Головна Визвольна рада територіально містилися біля міста Колки на Волині.
ОУНівцями була створена вельми цікава система постачання бойових загонів. У кожному селі підпілля ОУН під керівництвом місцевого господарчого займалося збором нефіксованого (в залежності від добробуту кожної родини) харчового податку. У селах же знаходилися повстанські шпиталі та зброярські, кравецькі, шкіряні й інші військові майстерні. Плюс – селяни займалися збором зброї на місцях боїв в районі свого села. Господарчі або референти ОУН закладали підготовані припаси у криївки (схрони) в лісах біля свого села. З цих криївок поповнював запаси загін, що проходив повз село. Мережею криївок була вкрита вся Західна Україна, а загони УПА переходили між ними як абоненти сотового зв’язку. Господарчі не бачили повстанців – ті не знали хто саме їх харчує. Про місце розташування криївок знали лише місцеві підпільники ОУН, які передавали дані командирам УПА.
До рук підпілля ОУН потрапили склади Червоної армії покинуті РККА у 41-му році. У 44-му, відступаючі частини Вермахту покинули в лісах і горах свої склади зброї. Власне одною з причин появи УПА була саме зброя РККА підібрана у 41-му. Додатковим джерелом добування зброї було збирання її на полі бою і добування у бою.
Ще один винахід підпілля ОУН – фінансове забезпечення. Завдячуючи передовій колгоспній системі і нечуваній геніальності совецьких маршалів у наслідок якої на війні полягло ледь не усе молоде покоління 40-х, війна для СССР пройшла на межі голоду. Прийшовши до Західної України більшовики зразу ж вдалися до продрозверстки але миттю нарвалися на опір населення у вигляді загонів УПА. У результаті діяльності повстанців плани хлібозаготівлі у Західній були зірвані. Селяни обирали продати (!) хліб рефентурі ОУН, а потім поскиглити що «усе геть бандерівці відібрали». Здобутий хліб спускався з чорного ринку по «вільній ринковій ціні», переважно – більшовицьким же інтендантам. Різниці з горлом вистачало на потреби підпілля.
До речі, в деяких районах партійні вожаки обрали не відбирати хліб, а домовитися з сільськими головами про поставки певної узгодженої кількості збіжжя. На диво – саме там кількість «бандитських нальотів на партійні органи» наближалася до нуля.
До літа 44-го року УПА налічувала до 200 000 бійців та командирів. Головною причиною росту чисельності УПА у 42-44 роках було те, що німці банально не мали для боротьби з УПА ані сил ані засобів. Вони взагалі майже не контролювали сільську місцевість. «Усе Полісся за винятком крупних комунікацій… було повністю звільнене від німців, величезна територія від Сарн і до Бугу була поділена між УПА та з’єднаннями українських партизанів… Економічне становище районів контрольованих УПА більш заможне ніж у совецьких районах, населення живе заможніше і менше пограбоване» - генерал Сидор Ковпак.

Таранна тактика

Те що виступаюча за багатопартійність і вільні ринкові стосунки ОУН і комуністична влада на одному терені існувати не можуть, було очевидно і командуванню УПА і більшовицьким ватажкам. Перша спроба – придушити УПА силами РККА та оперативних відділів СМЕРШу, провалилася вщент. Бійці РККА відверто саботувати накази воювати з УПА. Через це головні події розгорнулися після капітуляції фашистської Німеччини.
У 1944-1947 роках проти загонів УПА було кинуто крупні регулярні частини Внутрішніх військ НКВД-МГБ: 9-у стрілецьку дивізію ВВ, 4 стрілецькі бригади, 18-й кавалерійських полк, 22 окремих стрілецьких батальйони ВВ та 5 бронепотягів (усього біля 50 000 багнетів). В разі потреби на допомогу кликали частини Українського прикордонного округу (21 тис осіб). Дії цього угрупування забезпечували частини щойно створеного Прикарпатського військового округу – одна танкова та дві загальновійськові армії – біля 600 000 осіб. Це все – не враховуючи оперативних підрозділів НКВД-МГБ. В лісах і на полонинах розвернулися бої за всіма правилами військового мистецтва – з артилерією танками та авіацією, яким повстанці могли протиставити лише кулемети, міномети та легкі гармати. Піком протистояння стала Велика блокада 1946 року, коли
Західна Україна була перетворена фактично на один великий концтабір з режимом військового часу. Операцією керували перший секретар ЦК КП(б)У Хрущов М. С. та нарком НКВДУ Рясний В.
Щоправда результати блокади не виправдали сподівань. Знищити УПА не вдалося. Частини ВВ були прив’язані до своїх баз та тилового забезпечення в той час як повстанці активно маневрували, не були прив’язані до баз і шикарно орієнтувалися на місцевості. Плюс – повстанці вигравали на розвідці, потенційно їхніми агентами були кожна дівчина і кожен хлопчик.
На авіарозвідку більшовиків і бомбардування баз, повстанці відповіли уходом під землю (побудовою підземних бункерів і криївок) та зменшенням діючих загонів до розмірів взвод-рота (чота-сотня), не більше. На родинну відповідальність – системою «псевдо» (підпільних прізвиськ). Інколи бійці одного загону нічого не знали одне про одного, крім «псевдо».
Успіхами більшовиків стали загибель Шефа головного штабу УПА генерала Грицая, командувача УПА-Північ полковника Клячківського, головного лікаря УПА доктора Липи та багатьох інших командирів. Значні втрати понесли бойові загони УПА. Проте майже не постраждало підпілля ОУН у містах та селах, УПА знищена не була, чалапання військ по лісах (з обов’язковими у таких випадках постоями війська, мародерством та зґвалтуваннями) ще більш озлило місцеве населення. Й нарешті – про війну у Західній в мирний час дізналися на Заході. Виявилося що у щасливому Совецькому союзі щасливі громадяни збиваються у повстанські загони з якими доводиться воювати за допомогою танків і авіації. 
У 1947 році удар був нанесений по УПА з заходу. Контрольовані совецьким МГБ спецслужби Польщі провели операцію «Вісла». Українське населення з прикордонних теренів було масово вивезене у Пруссію або у СССР. Втративши підтримку місцевого населення загони УПА частково перейшли на Волинь, а частково – рушили в бік Західної Європи. З боями через окуповані Угорщину, Чехословаччину та Австрію повстанцям вдалося пробитися до американської зони окупації. Американців ледь грець не вхопив коли у 1948 році, за три роки по війні через кордон Баварії раптом хлинули загони українських партизан антикомуністів. Здійнявся гучний скандал. Але совецькі дипломати зберегли гарну міну при поганій грі.
Звинувативши повстанців УПА у всіх смертних гріхах, вони зажадали їхньої видачі. Але американці відмовилися їх видавати, пославшись на документи Абвера які свідчили про збройну боротьбу бандерівців проти німецької адміністрації.
Совецька сторона навела свої аргументи, справа затяглася. Повстанці залишилися в американському секторі, а скандал зійшов нанівець. Більшого більшовики і не потребували.
 тим часом Хрущов та Рясний були усунуті від боротьби з УПА. Почався другий
етап війни – чекістський.

Зашморг у комплексі

Війська заперли на базах. Тепер їм доручали тільки охорону шляхів і стратегічних об’єктів та забезпечення діяльності оперативного складу МГБ. У ліси рушили групи «осназу МГБ».
На місцях «заражених бандитизмом» створювалися «випадкові пункти», фактично – блокпости з залогами у 100-200 осіб. Офіційно вони мали забезпечувати відбирання хліба у селян. Реально – забезпечували дії груп озназу. Саме напад загону УПА на такий пункт показаний у фільмі «Карпатське золото».
Загони осназу нишпорили по лісах, помічаючи все: чисельність загонів, середній вік повстанців, канали зв’язку з селами, розташування запасних баз, бункерів, криївок. Коли про певний загін добувалося максимум інформації, осназівці переходили до здійснення засад та нальотів. А потім до справи ставали оперативники в селах та Внутрішні війська у лісах. Як правило загін оточували на одній з баз, після чого район по площі обробляла артилерія. Тікати було нікуди – всі запасні бази було блоковано, на повстанців скрізь чекали. Щоправда так райдужно все відбувалося тільки у теорії. Боївки Служби Безпеки полювали на
самих осназівців, командири УПА теж гав не ловили. На лісових галявинах розгорнулася безпрецедентна за жорстокістю і цинізмом війна, що нагадувала зіткнення траперів з індіанцями на Дикому Заході.
Більшовики не гидували нічим. Колишні офіцери МГБ Санников та Судоплатов у своїх мемуарах визнавали факти регулярного спалення селянських хат та застосування проти повстанців УПА отрути, розривних куль та психотропних речовин – засобів заборонених усіма світовими військовими конвенціями. Людський ресурс і технічна перевага були на боці більшовиків, а повстанці несли нові й нові втрати.
Продовжували працювати й оперативні частини МГБ. Тривала вербовка агентури, розробка родин оунівців, виявлення підпілля ОУН та співчуваючих. Нищили канали зв’язку підпілля з селом, з містом, з Заходом та з чорним ринком. Водночас опери МГБ ретельно перевіряли свої лави. Було зрозуміло що в органах хтось має ворожити повстанцям, звідкілясь вони мали інформацію про діяльність МГБ. Агентів СБ та «кротів» виявляли і нищіли.
З місцевих комсомольців, фронтовиків, добровольців, колишніх повстанців (що здалися, повіривши у більшовицьку амністію) і просто кримінальних злочинців що згоджувалися служити за винагороду з майна «родин бандитів», формували «істрєбітельниє батальйони». Це був вагомий аргумент проти УПА. «Стрибки» (так їх охрестили тамтешні мешканці, пізніше цю кличку совецька пропаганда переробила на «яструбки»), знали мову, звичаї, місцевість, а інколи знали в обличчя бійців та командирів УПА. Під час прочісувань «стрибки» ставали прокляттям для місцевих мешканців та підпілля ОУН. Єдина вада – боєздатність під час сутички з загонами УПА рівної чисельності, «стрибки» виказували тільки за умови підтримки штатних підрозділів МГБ. Воно не дивно – зрадник сміливцем не буває.  
Чомусь найбільший розголос здобули провокації МГБ у вигляді дій спецгруп перевдягнутих у форму УПА. Тут треба зазначити що переважно такі спецгрупи діяли з метою розвідки – приходячи у певне село, просили харчів, прийняти поранених, полагодити зброю, надати зв'язок з проводом ОУН. Пізніше по всіх виявлених адресах до хазяїв вітали опери з МГБ. Ще один варіант – коли спецгрупа свідомо тероризувала населення з метою відвернути його настрої від УПА. Засіб насправді, старий мов світ. Щоправда було у цього засобу два чуттєвих недоліки. По перше спецгрупі було украй небезпечно зустрітися за справою з реальним загоном УПА. Розплата приходила миттю й на очах у місцевого населення. Тому діяли ці групи переважно в районах де опір УПА був майже придушений. Другий недолік – в деяких районах спецгрупи затероризували місцеве населення до таких меж що викликали обурення навіть совецької прокуратури. Більшовикам за місцем помешкання були потрібні не трупи, а терплячі слухняні живі кріпаки.
Звичайно проти повстанців працювала пропагандистська машина більшовиків. Доводилася безглуздість збройної боротьби проти совецьої влади. Людям доводили що совецька влада – сама українська, а колгоспна система – сама вигідна. Весь негатив подавався як тимчасове явище викликане війною. В якості доказу, було поліпшене матеріальне забезпечення міст та районів опанованих більшовиками.
Цікаво, але факт. За Совецької влади Західна Україна забезпечувалася набагато краще за Східну і абсолютно краще за Центральну Росію. Те саме стосувалося Прибалтики та Кавказу де теж діяли повстанські загони. Тож висновок очевидний, за совкове благополуччя уродженцям Західної дякувати треба не щирій совецькій  владі, а повстанцям УПА. В Росії ніяких повстанців не було, й тому (з точки зору навіть східних українців) жили росіяни в Центральній Росії у самих злиднях. Так само й нині. До речі, становище «регіону на особливому утриманні» нині в Росії займає Чечня.
Періодично у пресі з’являлися заяви від командирів УПА (інколи – мертвих) із закликами припинити збройну боротьбу і скоритися перед більшовиками. На тих хто не вірив – впливали методом публічних повішань і розстрілів. Невиправні села, що відмовлялися скоритися колгоспній системі і більшовицькому пануванню просто виселяли на меридіан Ангари. Діяльність більшовиків дала свої наслідки. У містах приватний підприємець був ліквідований як клас, а села повільно заковували в кайданах колгоспів.
Й нарешті не можна не згадати найбільш бузувірський прийом більшовиків – заселення Західної вихідцями зі Східної України та Росії. Чимало людей що поїхали у Західну спочатку раділи тій перспективі. В голодних совецьких Донбасі та Наддніпрянщині люди знали – у Західній немає голоду. Завдяки демагогії совецької пропаганди люди просто не уявляли в яке пекло їх несе. Коли ж люди приїздили до Західної – виявлялося що назад дороги нема. В щасливому СССР людина не могла змінити роботу самостійно – тільки переводом з посади на посаду. А тепер уявіть що відчували люди виховані в умовах піонерії-совка-комсомолу,
потрапивши в глухе село, де повстанці-бандерівці по вулицях пішки ходили? З людьми що виросли на прикладі Павлика Морозова додатково проводили роботу по лінії МГБ, партії та комсомолу, спонукаючи їх до стукачества. Ба-більше. «Нєдоносітєльство» за совецькими законами вже вважалося злочином. Тож з точки зору командирів УПА потенційним стукачем міг бути КОЖЕН переселенець.
Переселеним східнякам не лишили вибору: або – стучи і помирай, або – мовчи і потрапляй за колючий дріт. Повстанцям так само не лишили вибору. Або – терпи біля себе поселенців та потрапляй у пазурі МГБ, або – стріляй в поселенців. Холодно й розважливо більшовики кинули одну Україну під кулі іншої, цинічно усвідомлюючи, закладе переселенець господарчого села або родину командира УПА – добре. Уб’ють переселенця – не біда, нового пришлють. Убитий східняк і після смерті працюватиме проти підпілля
ставши черговим прикладом «бузувірства бандерівців». Уявіть собі кампанію по перевозу громадянських спеціалістів у воюючу Чечню. А тепер зважте – у 40-х чекісти саме так і вчинили. Завалили повстанців масою беззбройних людей, які не мали жодного стосунку до цієї війни.
Коло замикається. Переселенці що потрапили під той каток ще й досі вважають що винні у їхніх бідах бандерівці і тільки бандерівці. Стукачі (несвідомі, усі так жили) стають невинними жертвами. Совецька влада що посприяла появі людей в зоні повстанської війни стає святою. Чекісти – невинні, «вони лише наказ
виконували». А ті хто боровся проти бузувірської влади зі зброєю в руках лишається винний у всьому.

У волі на сторожі.

Всі претензії «совків» до бандерівців можна звести до одного питання: «Навіщо все це? До чого ці жертви?»
Справа от у чому. За свідченнями останнього командувача УПА Василя Кука, вся безглуздість подальшої війни стала зрозуміла командуванню УПА ще у 47-му. Було зрозуміло, більшовики не зупиняться ні перед чим. Але й припинити боротьбу УПА не могла. Більшовики не йшли ні на які угоди і визнавали тільки один спосіб припинення війни – повну капітуляцію УПА на їхні мовах. Лихо в тому що тільки й виключно наявність збройних загонів у лісах змушувала більшовиків дотримуватися принаймні видимості законів. Колективізація у Західній в порівнянні зі Сходом відбулася вражаюче м’яко. Причина була єдина – кожен більшовик-беспредєльщик ризикував зловити автоматну чергу у спину. Капітуляція ОУН і УПА означала б карт-бланш більшовикам для масових репресій серед населення. А так чекістам було не до населення – вночі вони до вікон підходили з опаскою. А ну як по той бік у вікно повстанець цілить?
На зборах лідерів ОУН та УПА було прийнято рішення – обмежити бойові сили необхідним мінімумом. Решту – розпустити по домівках, або поселити в інших місцинах під чужими документами. В лісі лишилися «віділи» та «боївки» чисельність по 10-50 осіб кожна. В разі необхідності їх модна було звести в підрозділ чисельністю до куреня (батальйону). Потім – повстанці знову розчинялися в лісі.
Тягар роботи було перенесено з загонів УПА на підпілля ОУН. Було поставлено мету – популяризувати ідеї ОУН на Східній Україні та створити молодіжний резерв підпілля. Крім цього повстанці здійсняли рейди на терени сусідніх держав. Це був шалений ідеологічний удар по більшовиках. Червоній пропаганді доводилося пояснювати чого б це у «щасливому» совецькому союзі діють повстанські загони.
Треба було виграти час. Треба було дочекатися пом’якшення тиску репресій – і цією подією стала смерть Сталіна і хрущовська «відлига». В перспективі треба було зберегти підпілля до часів коли стане можна оголосити незалежність України – ними стали економічна криза наприкінці 80-х, горбачовська «перебудова» і серпень 91-го.
До речі валити «совок» навіть не знадобилося – сам зруйнувався мов гнилий хиткий сарай.
Поставленої мети підпілля ОУН досягло у повній мірі. На нові ж виклики вже Незалежної України відповідати мусить вже наступне покоління.

Останній бій

Але це сталося пізніше. А у 49-му році відсутність гучних успіхів дала змогу Хрущову критикувати методи Ковальчука. Почався останній період боротьби більшовиків з УПА – остаточне знищення.
На Волинь і у Карпати було перекинуто чотири дивізії ВВ МГБ для «остаточного вирішення бандерівського питання». Знову почалося блокування населених пунктів. Умови були сприятливі – місцеве населення вже стомилося від війни, а Заходу стало не до українців. Ані обурення населення, ані реакція колишніх союзників, «совок» більше не турбували. Виснаженні війною повстанці несли втрати. Загинули шеф штабу УПА полковник Гасин, командувач УПА-Захід полковник Сидор, крайовий провідник ОУН Петро Козак, головнокомандувач УПА генерал хорунжий Роман Шухевич. Боївки УПА були витіснені на погано доступну місцевість – болотисті ліси Північної Волині і Карпатське високогір’я.
Після смерті Сталіна збройна боротьба вщухла як така. Влада пом’якшила свій тиск. Повстанці у відповідь склали зброю. У 1954 році був зраджений і потрапив у полон останній командувач УПА Василь Кук. Нещодавно його ховали 50 000 осіб з військовою шаною та салютом. Як героя у Незалежній Україні за яку він воював.
Повстанці програли ту війну. Власне – вони й не могли її виграти. Вони лише вберегли від маховика більшовицьких репресій та бузувірського розкуркулення чималу кількість своїх земляків. Чи виявилися земляки вартими своїх рятівників – треба відповісти їм самим.
А нам лишився нелюдський, лиховісний, неосяжний розумом страх, який ще й досі живе в серцях живих щурів з НКВД та їхні нащадків. Він дивиться з їхніх очей у спорах і з їхніх рядків на форумах. Вони й досі не можуть спокійно міркувати про УПА, з їхніх очей і зараз лине обурення, істерика та звіряча лють за якою
вони ховають нелюдський страх. Страх, що породжують згадки про часи коли вони приперлися у колишню російську Волинь в якості визволителів (офіційно) і червоно-більшовицьких поневолювачів (реально).
Вони аж надто гарно розуміють що повстанські загони були лише верхівкою айсбергу. Підґрунтям існування УПА було глибоко ешелоноване підпілля ОУН що забезпечувало діяльність повстанців. Але й воно з’явилося не на пустому місці. Підґрунтям для опанування ОУН свідомості людей на теренах занятих більшовиками (до 39-го року ОУН у сеймах Західної не мала й третини депутатів) були інститути громадянського суспільства що існували в умовах ринкової економіки навіть у далеко недемократичній Польщі. Чекістів і їхніх нащадків бісить сама думка про те, що хтось може опиратися їхньому свавіллю.
Я не знаю чому Судоплатов у своїх мемуарах спотворив сцену знищення генерала Шухевича.
Вчинок дивний, нелогічний і тому підозрілий. Гадаю – причина в тому самому страхові. У фільмі «Нескорений» показано один цікавий епізод з життя МГБ-шного генерала, коли загін чекістів що полював на Шухевича сам потрапив у пастку повстанців. Цей факт справді існував – генерал Судоплатов тоді покинув своїх підлеглих під кулями повстанців, а сам пацюком чкурнув у кущі. Коли він помирав, він явно бачив в уяві той  край, тірічки, ліси і гори. Край де носіїв більшовицького щастя з дівочих очей, з дитячих посмішок, від смерекових ярів та галявин, звідусюди разила ненависть. Ненависть спресована в набої.
PS: ось як повинен виглядати коротко розділ про УПА у підручниках наших дітей. Слава Героям!