пʼятниця, 30 липня 2010 р.

«Львівське Корзо» – продовження


Праворуч від Оперного театру бачимо будівлю Національного Академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької (вулиця Лесі Українки, 1 – №2 на нашій мапі).
Театр був збудований у 1837-1842 роках за проектом архітекторів Піхля і Зальцмана у стилі віденського класицизму. На той час це був третій за величиною театр у Європі після міланського “Ля Скала” і дрезденського “Гофтеатер”.
На площі перед театром можна відвідати львівський художній вернісаж, де продають цікаві сувеніри та вироби народних умільців (№3 на мапі).

Театр Скарбека


Серед осіб, імена яких закарбовано на скрижалях історії нашого міста назавжди, граф Станіслав Скарбек посідає одне з найпочесніших місць: такого щедрого мецената львів’яни ще не бачили.


Станіслав Мартин Скарбек гербу “Абданк” народився 20 листопада 1780 р. в селі Обертин біля Коломиї. Під час пологів померла його мати, а через чотири роки хлопець втратив і батька. Виховувався разом зі старшим братом Ігнатієм у домі тітки графині Жевуської. 1800 р. склав матуру у Львівській академічній гімназії.
1802-го молодий граф уперше відвідав Відень. Чари столиці захопили його настільки, що він не виїжджав звідти доти, доки не розтринькав майже все майно. Але водночас граф захопився театром і, повернувшись до Львова 1809 р., доклав чимало зусиль, щоб у центрі Галичини постала споруда, спеціально пристосована для масових видовищ. Тоді міський театр резидував у будинку костелу св. Хреста, що його австрійський уряд конфіскував 1785 р. у чернечого ордену францисканців. Очевидно, це приміщення не відповідало новому призначенню споруди. До того ж, 1796 року в театрі
завалилося підземелля, а коли з крипти стало видно труни та скелети, публіка заціпеніла від жаху. Тому коли 1 січня 1818-го граф С. Скарбек представив проект будови театрального палацу у Львові, влада відразу підтримала його ініціативу. Проте справа затягнулася на багато років.

Граф С. Скарбек був натурою суперечливою. Спритний підприє- мець, поціновувач мистецтва та прихильник театру, а водночас – марнотратник, перелесник, постать у дусі Казанови й інших авантюристів зламу XVIII-XIX ст. ст. Усе своє життя граф торгував лісом, металом, паливом, збіжжям, борошном, м’ясом, худобою, пивом, горілкою, купував маєтки, коштовності й антикваріат. Про його марнотратство (розповідали, як за романчик зі  служницею граф розплатився наповненим банкнотами капелюхом) і фантастичні проекти (наприклад, поєднати каналом Дністер із Сяном) складали легенди. Не раз граф не мав у кишені й шеляга. Проте фортуна усміхалася йому – і, сплативши борги, він знову тринькав гроші до останнього крейцера.
Завдяки графові Скарбеку авантюрний спосіб життя галицька публіка – завжди ласа на плітки – приписала й усій його родині. В одній з легенд розповідають про молодого графа
Станіслава Скарбека, з якого вис
моктала кров його дружина-упириця Агнеса Скарбек, щоб вийти заміж за гусарського офіцера з промовистим ім’ям Дракула.
Пікантності цій історії додає те, що, як встановив Я. Гнатів, і смерть 32-літнього С. Скарбека 1893 року в мисливському будиночку в миколаївських лісах, і одруження його вдови А. Скарбек із гусаром Михайлом Дракулою – реальні події.
А наш герой одружився 1814 р. з княжною Софією Яблоновською. Ось що розповідають про їхнє знайомство. Під
час балу у Львові на честь неаполітанської королеви Кароліни господар балу граф С. Скарбек відкрив забаву, запросивши до танцю не королеву (що передбачав етикет), а 15-річну княжну. То був скандал! Але королева усміхнулася, а С. Яблоновська була настільки вражена, що погодилася стати дружиною графа С. Скарбека. Щоправда, шлюб виявився нетривким. Після затяжного судового процесу розлучення кн. С. Яблоновська вийшла заміж за графа Олександра Фредра – славного комедіографа (і є бабцею Митрополита Андрея Шептицького).
Переживши крах подружжя й залагодивши фінансові справи, 1833 р. граф С. Скарбек повернувся до давнього задуму про театр.
До його реалізації він залучив архітекторів Людвіґа Піхля з Відня та голову міського будівельного бюро Йогана Зальцмана. За взір вони використали споруду мюнхенського театру. 16 тис. дубових паль у фундамент вбили ще 1833-го, а на час підписання угоди міста з графом 7 грудня 1837 р. споруду вже звели наполовину. Граф контролював будівництво особисто, що породило анекдоти про його нібито скнарість.
Тож театр Скарбека був найбільшою театральною спорудою Європи тієї доби, а після театрів Мілана та Дрездена – третьою найбільшою за кількістю глядачів (1460 місць). Театр відкрили 28 березня 1842 р. драмою Ф. Ґрільпарцера “Ілюзія життя”, а наступного дня поставили “Шлюби панянські” О. Фредра (того самого, до якого пішла дружина Скарбека).


Останні роки свого життя граф С. Скарбек присвятив адмініструванню театральною сценою та опікувався створенням
закладу для вбогих і сиріт у Дроговижі (тепер – Миколаївський район) – іншою своєю амбітною ідеєю.
Її реалізація теж розтягнулася на роки, заклад почав діяти лише 1875 році.
 

Львів’яни довго вважали театр Скарбека основною громадською спорудою міста. Під час революції 1848 року польська “Рада Народова” засідала саме тут. За іронією долі, під час сутичок згорів старий театр і його не відновили – відтак графові знову мало б пощастити. Однак він помер 28 жовтня 1848 р., себто за три дні до цієї трагедії. У 1861-1881 рр. в театрі Скарбека засідав Галицький сейм.
Пересмішникам це давало підстави для дотепів. “На сцені сидів маршал князь Лев Сапіга, – іронізував К. Хлендовський, – у чамарі, з великим жезлом з ебенового дерева, яким стукав у подіум, коли розпочиналося засідання або коли хотів утихомирити послів”. А над дійовими особами сеймових баталій зі стелі нависала сцена з балету (ймовірно, тепер схована під шаром тиньку).
1892 року сплив термін чинності заповіту графа про передачу театру, який він збудував, у безкоштовне користування. Відтоді міська скарбниця мала б сплачувати його фундації 17 тис. золотих ринських щороку. Тому міська рада ухвалила рішення про спорудження нового театру. Урочисте відкриття Великого театру (тепер – Оперний) відбулося 4 жовтня 1900 р. http://blog.i.ua/user/130965/368727/
 У 1900-1939 роках приміщення театру Скарбека використовували як філармонію та кінотеатр.

 
Нове піднесення театру відбулося, коли 1944-го із Запоріжжя до Львова переїхала трупа акторів. Відтак театр пережив нове піднесення і, попри конкуренцію з боку нових театральних колективів, які з’явилися у Львові в роки незалежності, саме Національний драматичний театр ім. М. Заньковецької є найкращим львівським театром сьогодення. Театром зі своїми героями і легендами.
Але це вже зовсім інша історія.

середа, 28 липня 2010 р.

Про Сихів

      Сьогодні, у середу, 28 липня, о 19:00 у Львові на літній терасі клубу "5х5" що на площі Коліївщини відбудеться відкриття персональної виставки Дениса Сидоровича "Сихів мальовничий".
      Як повідомили організатори, "ми починаємо кампанію з реабілітації у масовій свідомості такого одіозного явища нашого життя, яким є Сихів. Це вам не Борщагівка і не Троєщина, це наше назавжди. Львів це не наше, а Сихів – наше".  Джерело: http://www.zaxid.net/, http://lv.at.ua/.
Сихову – 601!

Сихів — мікрорайон міста Львова, давніше приміське село.

    Уперше село Сихів згадується у джерелах під 1409 р., коли Петро Влодкович (Влодек) з Храбинович придбав його у Івана Русина та дружини його Оксани за 50 кіп грошей. У 1411 р. Петро Влодкович продав Сихів Іванові з Зубри за 60 кіп грошей та коня, вартістю 4 копи.



     У 1507 р. райці міста Львова придбали за 200 гривень у Івана та Петронели Сокільницьких четверту частину Зубри і половину Сихова, у 1509 р. у Яна Яцимірського за 200 гривень - другу чверть Зубри та іншу половину Сихова . Також у Дзерслава Вільчка за 420 гривень було придбано у 1508 р. іншу половину Зубри. Таким чином Сихів і Зубра стали приміськими селами. У 1525 р. вони отримали магдебурзьке право. Сихів перебував у власності Львова до XX ст.
     Під час загального опису земель і майна Галичини, складеною австрійською владою у 1774 р., у Сихові знаходилось 46 селянських дворів, в яких тягла, тобто коней і волів, було відповідно 75 і 45 голів, працював один млин, функціонувала унійна церква Пресвятої Трійці.У 1880 р. у Сихові проживало 305 римо-католиків, 151 греко-католик та 12 юдеїв та 8 представників інших конфесій.


      Найціннішими сакральними спорудами Сихова є церква Пересвятої Трійці та костел Пресвятої Діви Марії Королеви Польщі (зараз церква Св. Михаїла Архангела).
      Церква Пресвятої Трійці була збудована у 1654 р. У 1683 р. центральний зруб святині був розписаний львівськими майстрами( Зараз за сприяння настоятеля церкви о. Андрія ведуться реставраційні роботи розписів!). У 1870-х рр. до церкви був прибудований притвор, а також підведені підвалини. Під час реставрації у 1932 р. була розібрана дзвіниця над бабинцем. У 1971 р. храм покритий гонтом.
      Костел Пресвятої Діви Марії Королеви Польщі (зараз церква св. Михаїла Архистратига) збудований у 1910 р. у формі невеличкої каплиці коштом сихівських парафіян. У 1912-1913 рр. у Сихові було засновано парафіяльну експозитуру, до якої увійшло також село
      Пасіки-Зубрицькі. У 1927 р. сихівська експозитура отримала статус парафії у межах Львівського заміського деканату. У 1936 р. на кошти парафіян, чисельність яких  збільшилась до 14 сотень, було здійснено перебудову сихівської каплиці за проектом архітектора Андрія Фридецького, розширюючи її до розмірів костелу.
      Колишня каплиця стала пресбітерієм сучасної святині. У 1946 р. радянська влада закрила сихівський костел. На початку 90-х рр. XX ст. він став греко-католицькою церквою св. Архангела Михаїла.
      Нова історія Сихова почалась у 1979 р., коли розпочалась забудова житлового масиву площею 390 га з розрахунку на 120 000 жителів. 


     Перший будинок здано у 1981 р. по вул. Сихівській. Забудова здійснена окремими мікрорайонами, в центрі яких знаходиться Т-подібна розв'язка, що утворена вулицею Сихівською і проспектом Червоної Калини, від яких відгалужуються менші вулиці: Довженка, Зубрівська, Хоткевича.


     З 2001 р. Сихів —  окремий адміністративний район міста Львова. Це, як ви розумієте, тільки невеличкий огляд  його історії. Продовження буде....

понеділок, 26 липня 2010 р.

«Львівське Корзо»

Пропоную Вашій увазі невеличку серію оглядів про визначні місця міста Лева з інформацією якої Ви можливо не знаєте.Маршрут будемо прокладати по такій мапі...


Отже...ПОЧНЕМО...

     Прогулюючись елегантним і на сто відсотків європейським Проспектом Свободи, важко собі уявити, що два століття тому це була болотиста рівнина річки Полтви, заросла очеретом, а прапрадіди нинішніх львів’ян з човнів стріляли тут качок. Після того, як Галичина увійшла до складу Австрійської імперії, у цій місцині, розібравши оборонні укріплення, влаштували променаду, або Корзо – прогулянковий бульвар з містками через ріку Полтву, по яких дефілювали міські модниці.
     Полтву у другій половині XIX століття загнали під землю: Львів був позбавлений річки, але набув одну з найдосконаліших у Європі каналізаційних систем. Колишні оборонні вали поступово забудували і Львів отримав новий, третій за свою історію центр міста, прогулянку яким ми почнемо від Львівського Національного  Академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької (проспект Свободи, 28, №1 на мапі) – архітектурної перлини у стилі неоренесансну, одного з найгарніших театрів Європи. Збудований на початку ХХ століття за проектом архітектора Зиґмунта Ґорґолевського.
     Великий театр у Львові порівнювали з Паризькою та Віденською оперою. Стоячи перед величним фасадом цієї фантастичної споруди відчуваєш всепоглинаючу потугу мистецтва, його вічність у контрасті зі швидкоплинністю людського життя. Це споруда, у якій можна знайти різні архітектурні стилі європейських країн, втілені з пишномовною імпозантністю.
     Форми фасаду дуже складні і різноманітні: це колони, балюстради, ніші, насичені алегоричними скульптурними постатями. Над головним карнизом фасаду височать статуї восьми муз, над ними – горельєфна десятифігурна композиція «Радощі і страждання життя». Фронтон угорі завершується скульптурною тріадою крилатих бронзових постатей Генія драми і комедії, трагедії і у центрі Слави, яка тримає золоту пальмову гілку. Ці скульптури творили видатні львівські митці Попель, Баронч та Війтович. Зал львівського оперного театру відзначається чудовою акустикою. Тут можна побачити виступи славетних оперних і балетних колективів України та гастролерів із інших країн. У львівській опері проводять відроджені Віденські бали, естрадні концерти та інші цікаві культурні дійства.
 Легенди львівської Опери
 Перша виникла одразу після смерті Зигмунта Горголевського.
 
Розповідали, що він наклав на себе руки через те, що підземні води Полтви, які протікали під самим театром, підтопили будівлю і вона потріскала.


      Насправді при будівництві театру для ріки проклали обвідний канал, а архітектор помер з іншої причини.
Інша легенда пов’язана з завісою «Парнас».

 
Замовлення зробили художнику Генрику Семирадському.


    Майже чотири роки, поки тривало будівництво театру, митець працював над шедевром, але, коли робота біла закінчена і треба було відкривати театр, виявилось, що грошей на викуп завіси немає. Засмучені замовники вирушили до Італії. Коли ж вони побачили завісу, то втратили дар мови і весь день простояли в майстерні.
     Це повторилось і наступного дня. Перед від’їздом прибулі попросили ще раз показати їм завісу. Тоді художник зрозумів, що ніхто так не оцінить і не полюбить його картину як ці люди і ніде вона не буде так гарно виглядати, як в тому місці, для якого була призначена. І тоді митець вирішив подарувати свій витвір львівській Опері.

У львівській Опері не тільки люди, а й скульптури не раз обростали легендами.

      Професор львівського університету Марс багато років викладав акушерство та гінекологію і якось проходячи з друзями повз театр, заклався, що головна скульптура «Слава» не випадково має такий округлий животик. Професор заприсягнувся своєю науковою честю, що такий живіт буває у жінок на четвертому місяці вагітності.



     Щоб підтвердити свої слова і виграти парі, Марс пішов до скульптора, який її ліпив і взяв у нього адресу натурниці, котра позувала йому при роботі. У натурниці справді виявилась дитина. На основі дати її народження професор зміг довести, що наша львівська «Слава» є вагітною.
 ОСЬ ТАКІ ЛЬВІВСЬКІ ІСТОРІЇ...
Продовження буде....

субота, 24 липня 2010 р.

Площа янголів

Ігор-Богдан Антонич
 
На площі театральній мармуровий
тенор вже двісті літ співає зорям золотим.
Коли з наказу ночі стануть веретена, 
завмерлі ткальні сповиває сивий дим.
Дівчата від станків вертаються додому
і мріють в сласних снах про тенорів палких,
як пестять їх нестямно й миють співом горла
й руді коти зрадливо ластяться до них.
Господар міста – лев, що спить під арсеналом,
підводиться поволі, йде в пустиню площ.
Герої сплять, в домах розпусти ще співають,
і бунтарям у тюрмах волю дзвонить дощ.
На площі мідних янголів, сповитій в тишу,
коли інкавст червоний розливає тьма,
історик з п’єдесталу про минуле пише
і гусяче перо мачає в каламар.

вівторок, 13 липня 2010 р.

Тільки у Львові...

Тільки у Львові... Ці слова з відомої пісні мають глибоко прихований зміст. Зовсім недавно холдинг Емоцій "!ФЕСТ" відкрив у Львіві чергову феєричну кнайпу-музей.
Не втомлююся радіти за Львів, що змінюється практично щодня. І змінюють його, звісно, самі львів’яни. При чудових зовнішніх данних (спадок Австро-Угорської імперії) Львів ще років 4-5 тому дуже потерпав від бездушності й безгосподарності, відсутності креативних ідей і активних людей, тупості та бюрократизму чиновників. Хоч талановитих організаторів у Львові не бракувало завжди, та соціально активних підприємців ми побачили лише недавно.
     Вчора побувализ дружиною  в "Домі ЛЕГЕНД" . Я, на жаль, не знаю пана Юрія Назарука, що є організатором і натхненником запровадження у місті Лева мережі закладів !ФЕСТ, особисто, і нікого з холдингу Емоцій, тому кажу наперед - цей піар з власної ініціативи, а може ще під враженням чудової оповідки головного сажотруса "Дому ЛЕГЕНД" пана Ореста. Просто на моїх очах, улюблене місто дуже швидко перетворюється на європейський туристичний центр з чудовою інфраструктурою, і у багатьох випадках дякуючи зусиллям засновників мережі !ФЕСТ. По Львову завджи можна було гуляти цілими днями (що я роблю і зараз при першій нагоді), але випити смачної львівської кави чи просто посидіти у затишній обстановці, або навпаки повеселитись від душі було ніде. "Дзига", "Купол", "Вірменка" і ще парочка львівських кавярень, що були достойні уваги, завжди тріщали по швах. Зараз кількістьтаких закладів виросла в десятки разів і все одно сісти в них майже неможливо. В них цікаво, це певно естетика, що так пасує місту. Ці місця стали легендарними, про них поширюються чутки.
      У кнайпі - Дім Легенд - обслуговує найменш захищена верста нашого суспільства – карлики, люди, яким так важко пристосуватися в сучасному світі. Це, очевидно, соціальний проект мережі, і в анотації-меню про це дуже влучно написано, що глузувати припиняють навіть довершені циніки. Думаю, саме через цих маленьких господарів не можна всередині закладу знимкувати. З оглядового майданчика відкривається чудовий краєвид на рідне місто...

Дракон на фасаді ...

...багатий інтер'єр бібліотеки. На полицях - книжки про Львів, його ремесла, особистостей, історію. На пюпітрі біля входу - книга з характерними львівськими словами (львівською ґварою), які для туристів звучать як інопланетна говірка...


...такі ж складні до розуміння не львів’янам написи на стінах ...




...у окремій  залі на стінах фото легендарних львівських левів з вказанням адрес де їх можна побачити.




А найголовніше - верхні тераси. Сидіти там важко, бо спека і по головах походеньки груп туристів затишку не створюють, але це треба побачити...


цей фантастичний краєвид з цього ракурсу був недорступний глядачам, 



а над головою пролітає засіб пересування батька родини сажотрусів, трабант, з веслами і пропелером, і вид на зачароване місто,



... з сажотрусом на комині, а під ним генератор виконання бажань. Бажання загадали, кинули монетку у  ринву...



і вона летить системою жолобів через 2 поверхи...


...у приймач - накопичувач...


Дуже затишно і по-домашньому виглядає кльозет (туалет)...




... а на виході береже вашу голову спеціально прикріплена подушка.
 Одним словом !Фест є ФЕСТ!!!
Завітайте – воно того варте!!!

неділя, 11 липня 2010 р.

Музей «Королевские залы», Львов, пл. Рынок, 6.


Прогулка музеем. 
Маленький музей: скрипучие полы под обязательными музейными тапочками, трещинки на поверхности холстов, пыль веков в щелях рассохшейся мебели и золоченых рам. Не Эрмитаж, конечно. Пара залов под сводами старой львовской каменицы на Рынке. Но сколько очарования в этих стульчиках, часах, подсвечниках. Кажется, что в туманном стекле старого зеркала промелькнула тень польской королевы, и в воздухе разлился мимолетный запах ее духов. Под звуки элегантного клавесина пройдем же парадными залами в менуэте, вспоминая детство и роман «Три мушкетера». Ордена Атоса сверкнут перед нами в витрине: Золотое Руно и орден Святого Духа, вот и орден Подвязки и горе тому, кто подумает обо всем этом плохо…