Костел бернардинців (Львів)

Офіційна назва   Церква Св. Андрія (у минулому - костел бернардинців)   Час заснування   Будівництво костелу тривало з 1600 до 1630 рр.   Засновник   Засновниками будівництва виступили найбільші магнати Руського воєводства, а роботами керували видатні архітектори того часу: Петро Барбон та Павло Домінічі (Римлянин), Амбросій Прихильний та Андрій Бсмер. Приналежність   Українська греко-католицька церква Унікальність   Костел бернардинців вважається зразком львівської архітектури часів пізнього ренесансу. У темний час доби костел підсвічується чудовою ілюмінацією.   Архітектурний стиль   Ренесанас, в інтер'єрі також виокристано бароковий стиль   Варто звернути увагу   Справжнє захоплення викликає триярусний фасад Андріївського храму, декорований фігурами. Усього їх тут більше 20-ти. У нішах головного фасаду - Мадонна з немовлям, з обох сторін апостоли Св. Петро і Св. Андрій. Кам'яні фігури бернардинський святих розмістилися на виступах фронтонів. Кожна з них неповторна і по-своєму цікава, у характерних для ченців-бернардинів плащах і з атрибутами чернечого ордену в руках.   Розклад роботи   10:00-18:00, Вихідний – Понеділок.     Костел бернардинців Костел бернардинців це прекрасний зразок львівської архітектури часів пізнього ренессансу. В даний час це греко-католицька церква Св. Андрія. Львівські бернардинці з'явилися у Львові близько 1460 р. Їх перший дерев'яний храм спалили православні міщани, незадоволені місіонерською діяльністю західних ченців на землях Русі-Україні. У 1602 р. з відома короля Сигізмунда III було розпочато будівництво нового костелу, засновниками якого виступили найбільші магнати Руського воєводства, а роботами керували видатні архітектори того часу: Петро Барбон та Павло Домінічі (Римлянин), Амбросій Прихильний та Андрій Бсмер. У 1630 р. був побудований новий костел, а з його північної сторони виник оборонний монастир.      Монастир мав важливе стратегічне значення. За його стінами починався найнебезпечніший для міста шлях - Глинянський, по якому на місто наступали татарські орди, турецькі війська. Монастирські стіни першими приймали ворожі удари. Так, у 1672 р. Львів оточила турецька армія. Нападники почали підкоп під стіну монастиря з боку площі. Але раптово піднялася буря, завалила підкоп разом з людьми, які перебували в рові. Про це з часом забули, але в кінці XIX ст., Коли прокладали трамвайну колію, виявили завалений хід. Знахідка послужила підставою для виникнення легенди про те, що підземний хід викопали ченці до жіночого монастиря кларисок. Справжнє захоплення викликає триярусний фасад Андріївського храму, декорований фігурами. Усього їх тут більше 20-ти.              У нішах головного фасаду - Мадонна з немовлям, з обох сторін апостоли Св. Петро і Св. Андрій. Кам'яні фігури бернардинський святих розмістилися на виступах фронтонів. Кожна з них неповторна і по-своєму цікава, у характерних для ченців-бернардинів плащах і з атрибутами чернечого ордену в руках. У храмі панує дух бароко. Його інтер'єр практично перенасичений численними дерев'яними різьбленими вівтарями, створеними під час реставрації у XVIII ст. Стіни і стеля покривають поліхромні розписи пензля Бенедикта Мазуркевича, що символізують Тріумф св.Франциск Асізского. А у вівтарній частині храму зберігається надгробний пам'ятник з червоного мармуру покровителю храму Св. Яну з Дуклі. Сам Святий прославився праведним життям і вважався захисником Львова. За однією з легенд, саме він охороняв Львів під час облоги міста військом Богдана Хмельницького. Доповнює комплекс монастирських споруд висока вежа-дзвіниця, побудована в 1734 р., з виразним барочним завершенням, що є справжньою окрасою як костелу бернардинців, так і всього Львова.   Легенди та цікавинки З місця, де у 1484 році поховали святого Яна з Дуклі, за рік вдарило цілюще джерело. Це було розцінено як чудо, св. Яна перепоховали, а на місці джерела викопали криницю. При будівництві на початку XVII ст. старий костел не зносили, а новий будували над ним, зводячи неначе шатро. Старий костел розібрали тільки після того, як завершили будівництво. Під час облоги міста військами Богдана Хмельницького в 1648 році святий Ян з Дуклі своєю появою в небі врятував місто від захоплення козаками. У експозиції архіву представлено так звану «грамоту Дракули», написану кров'ю. Годинник на вежі завжди спішив на п'ять хвилин. Це зроблено у пам'ять про монаха, котрий побачив з вежі турків, що підкрадалися до міста й вже були майже під мурами. Не маючи часу бігти й когось попереджати, монах перевів годинник уперед — до часу закриття міських брам. Таким чином місто було врятоване.       Кажуть, що у криниці на подвір'ї монахи бернардини топили дітей, що народжувалися від їхніх зв'язків із монашками кларисками, чий монастир розташований буквально навпроти за якихось двісті метрів. Вважалося, що їхні зустрічі були можливими завдяки підземному ходу, викопаному монахами між двома монастирями. Цей нібито «підземний перехід» виявили у ХІХ столітті. Насправді ж правда значно буденніша. У 1672 році Львів обступила турецька армія. Нападники почали копати галерею під стіну монастиря з боку площі, майже від монастиря кларисок. Але раптом почалася страшна буря, яка завалила підкоп разом з людьми, які в ньому були. Про це згодом забули, але наприкінці XIX століття, коли прокладали трамвайну лінію, виявили завалений підкоп. В той час у всій Європі йшла запекла антиклерикальна боротьба, тому підкоп негайно оголосили підземним ходом, який сполучав монастирі бернардинів та кларисок і який, звичайно, монахи і монашки відрили не з благочестивою метою. Залишки цього підкопу були використані при будівництві підземного переходу на площі Митній (рукав переходу з площі до брами монастиря бернардинів), проте й зараз туристам часто розповідають цю легенду.      Під час Другої світової війни протягом 1943 - 1944 років у каналізаційних тунелях під костелом переховувалася велика група євреїв. Рештки їхніх побутових речей було віднайдено на початку 2000-х років під час ремонтних робіт.