Перший міжнародний мисливський фестиваль «Фестини Діани»
Цими вихідними у Львові презентуватимуть мисливську музику, моду та стрільбу з лука. У суботу, 7 серпня у Шевченківському гаї о 10:00 год. розпочнеться перший міжнародний мисливський фестиваль «Фестини Діани».
В рамках фестивалю відбудеться презентація мисливської музики та моди, виставка собак та сокільництва, художнє випалювання по дереву, виставка мисливських трофеїв, стрільба з луку та стрільба на віртуальному стенді, театралізовані виступи, майстер-клас та презентаціями умільців народного мистецтва, а також дитячі вікторини.
На фестиваль очікують гостей та учасників з Польщі, Білорусії, Киргизії, Росії та інших країн. Організаторами дійства виступили всеукраїнський портал HuntingUkraine.com спільно з Львівським обласним управлінням лісового і мисливського господарства, за підтримки Львівської міської ради.
Проект «ФЕСТИНИ ДІАНИ» має на меті презентацію та популяризацію мисливської культури, кінології, ловецьких традицій, а також промоцію міста Львова серед численних гостей з України та із-за кордону.
Організатори обіцяють безкоштовну мисливську кухню та добрий сімейний відпочинок.
Програма свята:
10:00 Урочисте відкриття Фестин Діани 2010
10:45 Презентація мисливської музики (Україна, Польща, Білорусія)
10:45 Відкриття виставки собак (ФМСУ)- Реєстрація з 8:00 !!!
12:30 Показ мисливської моди («Занако» – Угорщина)
14:00 Показ імітації голосу оленя (Україна, Польща)
15:00 Мистецтво ваблення тварин (Україна, Польща)
17:00 Оголошення результатів кінологічної виставки В ході фестин відбуватимуться покази на живо:
- Сокільництва (Україна, Росія, Киргизія, Польща)
- Таксидермії (Viptrophy –Україна)
- Оброблення та пошиття виробів із шкіри (Іван Фіцич – Україна)
- Виготовлення ножів (Ковалі Полтави)
- Різьба по дереву
- Виготовлення амуніції (Кречет – Україна)
- Метання ножів (Юрій – Росія)
Додатковими заходами будуть:
- Дитячі вікторини
- Забави та конкурси для дітей
- Боротьба із браконьєрством (Карпацьке Брацтво Діани – Мисливсько Рибальський Клуб – Україна)
- Виставка мисливських трофеїв (HuntingUkraine.com, Управління лісового та мисливського господарства, Мисливське Господарство Тустань, Євротрофей )
- Виставка мисливської біжутерії (Макама – Польща)
- Виставка картин на природню тематику (Гуминюк – Україна)
- Стрільба з лука (Арчер – Україна)
- Стрільба на віртуальному стенді (В Зеленому Гаю – Польща)
- Конкурси для представників від мисливських господарств
- Польова кухня
- Кухня мисливська
Запрошую усіх львів’ян і гостей міста до нас на фестини !!!
На площі перед театром Скарбека можна відвідати львівський художній вернісаж, де продають цікаві сувеніри та вироби народних умільців (№3 на мапі).
Поряд із вернісажем – будівля Національного музею у Львові (проспект Свободи, 20 – №4 на мапі) – одного з найвизначніших музеїв України, фонди якого налічують близько 130 тисяч експонатів. Зведення будівлі було завершене 1904 року у стилі пізнього неоренесансу за проектом Марконі і Яновського.
Родзинка колекцій музею – збірка іконопису, що налічує чотири тисячі одиниць. Цікавою є також збірка народної сакральної скульптури, яка не має собі рівних за кількістю і мистецькою вартістю. Водночас у фондах музею зберігаються й шедеври митців світового значення – Пінзеля, Полейовського, Філевича. На особливу увагу заслуговує збірка рукописів та стародруків.
Йдучи далі вздовж проспекту Свободи, проходимо повз реконструйовану частину міського оборонного муру і відбудовану у 90-х роках минулого століття «Вежу крамарів» (проспект Свободи, 18 – №5 на мапі), де працює ресторан. Далі перед костелом Єзуїтів розташована невелика площа Івана Підкови з оригінальним пам’ятником 1982 року цьому козацькому ватажкові і молдавському правителю, страченому у Львові 1578 року.
Навпроти бачимо пам’ятник Тарасові Шевченку (№6 на мапі), геніальному українському поетові роботи скульпторів братів Сухорських 1992 року. Зліва від фігури поета – Хвиля національного відродження – дванадцятиметрова символічна стела з фігурними рельєфами.
З лівого боку проспекту Свободи розташована імпозантна необарокова будівля у стилі історизму – Музей етнографії та художнього промислу (проспект Свободи, 15 – №7 на мапі http://photo.i.ua/user/130965/123556/3127241/) – один із найбільших спеціалізованих етнографічних музеїв Європи і одна з найбагатших художніх скарбниць декоративно-ужиткового мистецтва України. Будинок зведений 1891 року Юліаном Захаревичем для Галицької ощадної каси.
Купол будівлі увінчаний аттиком зі скульптурною групою авторства Леонардо Марконі «Ощадність» http://photo.i.ua/user/130965/123556/3153442/, більш відомою як «Львівська Свобода», бо центральна фігура напрочуд нагадує американську Статую Свободи. Серед збірок музею домінує колекція народного одягу, де зберігається традиційне вбрання XIX-XX століття практично з усіх історико-етнографічних регіонів України. Львівський Музей етнографії володіє найбільшою і найповнішою у світі колекцією українських писанок, яка налічує понад 12 тисяч екземплярів.
Надзвичайно цікавими є збірки народних іграшок, художнього металу, художнього скла та промислової кераміки. Музейна колекція годинників (близько 400 експонатів) – найбільша і найцінніша в Україні.
З обох сторін уздовж проспекту будівлю Етнографічного музею оточують «Гранд-Готель» (проспект Свободи, 13 – №8 на мапі), збудований 1893 року у стилі історизму і
«Промінвестбанк» (проспект Свободи, 17 – №9 на мапі), зведений 1912 року у стилі пізньої сецесії.
Праворуч від Оперного театру бачимо будівлю Національного Академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької (вулиця Лесі Українки, 1 – №2 на нашій мапі).
Театр був збудований у 1837-1842 роках за проектом архітекторів Піхля і Зальцмана у стилі віденського класицизму. На той час це був третій за величиною театр у Європі після міланського “Ля Скала” і дрезденського “Гофтеатер”.
На площі перед театром можна відвідати львівський художній вернісаж, де продають цікаві сувеніри та вироби народних умільців (№3 на мапі).
Театр Скарбека
Серед осіб, імена яких закарбовано на скрижалях історії нашого міста назавжди, граф Станіслав Скарбек посідає одне з найпочесніших місць: такого щедрого мецената львів’яни ще не бачили.
Станіслав Мартин Скарбек гербу “Абданк” народився 20 листопада 1780 р. в селі Обертин біля Коломиї. Під час пологів померла його мати, а через чотири роки хлопець втратив і батька. Виховувався разом зі старшим братом Ігнатієм у домі тітки графині Жевуської. 1800 р. склав матуру у Львівській академічній гімназії.
1802-го молодий граф уперше відвідав Відень. Чари столиці захопили його настільки, що він не виїжджав звідти доти, доки не розтринькав майже все майно. Але водночас граф захопився театром і, повернувшись до Львова 1809 р., доклав чимало зусиль, щоб у центрі Галичини постала споруда, спеціально пристосована для масових видовищ. Тоді міський театр резидував у будинку костелу св. Хреста, що його австрійський уряд конфіскував 1785 р. у чернечого ордену францисканців. Очевидно, це приміщення не відповідало новому призначенню споруди. До того ж, 1796 року в театрі
завалилося підземелля, а коли з крипти стало видно труни та скелети, публіка заціпеніла від жаху. Тому коли 1 січня 1818-го граф С. Скарбек представив проект будови театрального палацу у Львові, влада відразу підтримала його ініціативу. Проте справа затягнулася на багато років.
Граф С. Скарбек був натурою суперечливою. Спритний підприє- мець, поціновувач мистецтва та прихильник театру, а водночас – марнотратник, перелесник, постать у дусі Казанови й інших авантюристів зламу XVIII-XIX ст. ст. Усе своє життя граф торгував лісом, металом, паливом, збіжжям, борошном, м’ясом, худобою, пивом, горілкою, купував маєтки, коштовності й антикваріат. Про його марнотратство (розповідали, як за романчик зі служницею граф розплатився наповненим банкнотами капелюхом) і фантастичні проекти (наприклад, поєднати каналом Дністер із Сяном) складали легенди. Не раз граф не мав у кишені й шеляга. Проте фортуна усміхалася йому – і, сплативши борги, він знову тринькав гроші до останнього крейцера.
Завдяки графові Скарбеку авантюрний спосіб життя галицька публіка – завжди ласа на плітки – приписала й усій його родині. В одній з легенд розповідають про молодого графа
Станіслава Скарбека, з якого висмоктала кров його дружина-упириця Агнеса Скарбек, щоб вийти заміж за гусарського офіцера з промовистим ім’ям Дракула.
Пікантності цій історії додає те, що, як встановив Я. Гнатів, і смерть 32-літнього С. Скарбека 1893 року в мисливському будиночку в миколаївських лісах, і одруження його вдови А. Скарбек із гусаром Михайлом Дракулою – реальні події.
А наш герой одружився 1814 р. з княжною Софією Яблоновською. Ось що розповідають про їхнє знайомство. Під
час балу у Львові на честь неаполітанської королеви Кароліни господар балу граф С. Скарбек відкрив забаву, запросивши до танцю не королеву (що передбачав етикет), а 15-річну княжну. То був скандал! Але королева усміхнулася, а С. Яблоновська була настільки вражена, що погодилася стати дружиною графа С. Скарбека. Щоправда, шлюб виявився нетривким. Після затяжного судового процесу розлучення кн. С. Яблоновська вийшла заміж за графа Олександра Фредра – славного комедіографа (і є бабцею Митрополита Андрея Шептицького).
Переживши крах подружжя й залагодивши фінансові справи, 1833 р. граф С. Скарбек повернувся до давнього задуму про театр.
До його реалізації він залучив архітекторів Людвіґа Піхля з Відня та голову міського будівельного бюро Йогана Зальцмана. За взір вони використали споруду мюнхенського театру. 16 тис. дубових паль у фундамент вбили ще 1833-го, а на час підписання угоди міста з графом 7 грудня 1837 р. споруду вже звели наполовину. Граф контролював будівництво особисто, що породило анекдоти про його нібито скнарість.
Тож театр Скарбека був найбільшою театральною спорудою Європи тієї доби, а після театрів Мілана та Дрездена – третьою найбільшою за кількістю глядачів (1460 місць). Театр відкрили 28 березня 1842 р. драмою Ф. Ґрільпарцера “Ілюзія життя”, а наступного дня поставили “Шлюби панянські” О. Фредра (того самого, до якого пішла дружина Скарбека).
Останні роки свого життя граф С. Скарбек присвятив адмініструванню театральною сценою та опікувався створенням
закладу для вбогих і сиріт у Дроговижі (тепер – Миколаївський район) – іншою своєю амбітною ідеєю.
Її реалізація теж розтягнулася на роки, заклад почав діяти лише 1875 році.
Львів’яни довго вважали театр Скарбека основною громадською спорудою міста. Під час революції 1848 року польська “Рада Народова” засідала саме тут. За іронією долі, під час сутичок згорів старий театр і його не відновили – відтак графові знову мало б пощастити. Однак він помер 28 жовтня 1848 р., себто за три дні до цієї трагедії. У 1861-1881 рр. в театрі Скарбека засідав Галицький сейм.
Пересмішникам це давало підстави для дотепів. “На сцені сидів маршал князь Лев Сапіга, – іронізував К. Хлендовський, – у чамарі, з великим жезлом з ебенового дерева, яким стукав у подіум, коли розпочиналося засідання або коли хотів утихомирити послів”. А над дійовими особами сеймових баталій зі стелі нависала сцена з балету (ймовірно, тепер схована під шаром тиньку).
1892 року сплив термін чинності заповіту графа про передачу театру, який він збудував, у безкоштовне користування. Відтоді міська скарбниця мала б сплачувати його фундації 17 тис. золотих ринських щороку. Тому міська рада ухвалила рішення про спорудження нового театру. Урочисте відкриття Великого театру (тепер – Оперний) відбулося 4 жовтня 1900 р. http://blog.i.ua/user/130965/368727/
У 1900-1939 роках приміщення театру Скарбека використовували як філармонію та кінотеатр.
Нове піднесення театру відбулося, коли 1944-го із Запоріжжя до Львова переїхала трупа акторів. Відтак театр пережив нове піднесення і, попри конкуренцію з боку нових театральних колективів, які з’явилися у Львові в роки незалежності, саме Національний драматичний театр ім. М. Заньковецької є найкращим львівським театром сьогодення. Театром зі своїми героями і легендами.
Сьогодні, у середу, 28 липня, о 19:00 у Львові на літній терасі клубу "5х5" що на площі Коліївщини відбудеться відкриття персональної виставки Дениса Сидоровича "Сихів мальовничий".
Як повідомили організатори, "ми починаємо кампанію з реабілітації у масовій свідомості такого одіозного явища нашого життя, яким є Сихів. Це вам не Борщагівка і не Троєщина, це наше назавжди. Львів це не наше, а Сихів – наше". Джерело: http://www.zaxid.net/, http://lv.at.ua/.
Сихову – 601!
Сихів — мікрорайон міста Львова, давніше приміське село.
Уперше село Сихів згадується у джерелах під 1409 р., коли Петро Влодкович (Влодек) з Храбинович придбав його у Івана Русина та дружини його Оксани за 50 кіп грошей. У 1411 р. Петро Влодкович продав Сихів Іванові з Зубри за 60 кіп грошей та коня, вартістю 4 копи.
У 1507 р. райці міста Львова придбали за 200 гривень у Івана та Петронели Сокільницьких четверту частину Зубри і половину Сихова, у 1509 р. у Яна Яцимірського за 200 гривень - другу чверть Зубри та іншу половину Сихова . Також у Дзерслава Вільчка за 420 гривень було придбано у 1508 р. іншу половину Зубри. Таким чином Сихів і Зубра стали приміськими селами. У 1525 р. вони отримали магдебурзьке право. Сихів перебував у власності Львова до XX ст.
Під час загального опису земель і майна Галичини, складеною австрійською владою у 1774 р., у Сихові знаходилось 46 селянських дворів, в яких тягла, тобто коней і волів, було відповідно 75 і 45 голів, працював один млин, функціонувала унійна церква Пресвятої Трійці.У 1880 р. у Сихові проживало 305 римо-католиків, 151 греко-католик та 12 юдеїв та 8 представників інших конфесій.
Найціннішими сакральними спорудами Сихова є церква Пересвятої Трійці та костел Пресвятої Діви Марії Королеви Польщі (зараз церква Св. Михаїла Архангела).
Церква Пресвятої Трійці була збудована у 1654 р. У 1683 р. центральний зруб святині був розписаний львівськими майстрами( Зараз за сприяння настоятеля церкви о. Андрія ведуться реставраційні роботи розписів!). У 1870-х рр. до церкви був прибудований притвор, а також підведені підвалини. Під час реставрації у 1932 р. була розібрана дзвіниця над бабинцем. У 1971 р. храм покритий гонтом.
Костел Пресвятої Діви Марії Королеви Польщі (зараз церква св. Михаїла Архистратига) збудований у 1910 р. у формі невеличкої каплиці коштом сихівських парафіян. У 1912-1913 рр. у Сихові було засновано парафіяльну експозитуру, до якої увійшло також село
Пасіки-Зубрицькі. У 1927 р. сихівська експозитура отримала статус парафії у межах Львівського заміського деканату. У 1936 р. на кошти парафіян, чисельність яких збільшилась до 14 сотень, було здійснено перебудову сихівської каплиці за проектом архітектора Андрія Фридецького, розширюючи її до розмірів костелу.
Колишня каплиця стала пресбітерієм сучасної святині. У 1946 р. радянська влада закрила сихівський костел. На початку 90-х рр. XX ст. він став греко-католицькою церквою св. Архангела Михаїла.
Нова історія Сихова почалась у 1979 р., коли розпочалась забудова житлового масиву площею 390 га з розрахунку на 120 000 жителів.
Перший будинок здано у 1981 р. по вул. Сихівській. Забудова здійснена окремими мікрорайонами, в центрі яких знаходиться Т-подібна розв'язка, що утворена вулицею Сихівською і проспектом Червоної Калини, від яких відгалужуються менші вулиці: Довженка, Зубрівська, Хоткевича.
З 2001 р. Сихів — окремий адміністративний район міста Львова. Це, як ви розумієте, тільки невеличкий огляд його історії. Продовження буде....
