«Львівське Корзо» – продовження

Праворуч від Оперного театру бачимо будівлю Національного Академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької (вулиця Лесі Українки, 1 – №2 на нашій мапі).

Театр був збудований у 1837-1842 роках за проектом архітекторів Піхля і Зальцмана у стилі віденського класицизму. На той час це був третій за величиною театр у Європі після міланського “Ля Скала” і дрезденського “Гофтеатер”.

На площі перед театром можна відвідати львівський художній вернісаж, де продають цікаві сувеніри та вироби народних умільців (№3 на мапі).

Театр Скарбека

Серед осіб, імена яких закарбовано на скрижалях історії нашого міста назавжди, граф Станіслав Скарбек посідає одне з найпочесніших місць: такого щедрого мецената львів’яни ще не бачили.

Станіслав Мартин Скарбек гербу “Абданк” народився 20 листопада 1780 р. в селі Обертин біля Коломиї. Під час пологів померла його мати, а через чотири роки хлопець втратив і батька. Виховувався разом зі старшим братом Ігнатієм у домі тітки графині Жевуської. 1800 р. склав матуру у Львівській академічній гімназії.

1802-го молодий граф уперше відвідав Відень. Чари столиці захопили його настільки, що він не виїжджав звідти доти, доки не розтринькав майже все майно. Але водночас граф захопився театром і, повернувшись до Львова 1809 р., доклав чимало зусиль, щоб у центрі Галичини постала споруда, спеціально пристосована для масових видовищ. Тоді міський театр резидував у будинку костелу св. Хреста, що його австрійський уряд конфіскував 1785 р. у чернечого ордену францисканців. Очевидно, це приміщення не відповідало новому призначенню споруди. До того ж, 1796 року в театрі
завалилося підземелля, а коли з крипти стало видно труни та скелети, публіка заціпеніла від жаху. Тому коли 1 січня 1818-го граф С. Скарбек представив проект будови театрального палацу у Львові, влада відразу підтримала його ініціативу. Проте справа затягнулася на багато років.

Граф С. Скарбек був натурою суперечливою. Спритний підприє- мець, поціновувач мистецтва та прихильник театру, а водночас – марнотратник, перелесник, постать у дусі Казанови й інших авантюристів зламу XVIII-XIX ст. ст. Усе своє життя граф торгував лісом, металом, паливом, збіжжям, борошном, м’ясом, худобою, пивом, горілкою, купував маєтки, коштовності й антикваріат. Про його марнотратство (розповідали, як за романчик зі  служницею граф розплатився наповненим банкнотами капелюхом) і фантастичні проекти (наприклад, поєднати каналом Дністер із Сяном) складали легенди. Не раз граф не мав у кишені й шеляга. Проте фортуна усміхалася йому – і, сплативши борги, він знову тринькав гроші до останнього крейцера.

Завдяки графові Скарбеку авантюрний спосіб життя галицька публіка – завжди ласа на плітки – приписала й усій його родині. В одній з легенд розповідають про молодого графа
Станіслава Скарбека, з якого висмоктала кров його дружина-упириця Агнеса Скарбек, щоб вийти заміж за гусарського офіцера з промовистим ім’ям Дракула.
Пікантності цій історії додає те, що, як встановив Я. Гнатів, і смерть 32-літнього С. Скарбека 1893 року в мисливському будиночку в миколаївських лісах, і одруження його вдови А. Скарбек із гусаром Михайлом Дракулою – реальні події.

А наш герой одружився 1814 р. з княжною Софією Яблоновською. Ось що розповідають про їхнє знайомство. Під
час балу у Львові на честь неаполітанської королеви Кароліни господар балу граф С. Скарбек відкрив забаву, запросивши до танцю не королеву (що передбачав етикет), а 15-річну княжну. То був скандал! Але королева усміхнулася, а С. Яблоновська була настільки вражена, що погодилася стати дружиною графа С. Скарбека. Щоправда, шлюб виявився нетривким. Після затяжного судового процесу розлучення кн. С. Яблоновська вийшла заміж за графа Олександра Фредра – славного комедіографа (і є бабцею Митрополита Андрея Шептицького).

Переживши крах подружжя й залагодивши фінансові справи, 1833 р. граф С. Скарбек повернувся до давнього задуму про театр.

До його реалізації він залучив архітекторів Людвіґа Піхля з Відня та голову міського будівельного бюро Йогана Зальцмана. За взір вони використали споруду мюнхенського театру. 16 тис. дубових паль у фундамент вбили ще 1833-го, а на час підписання угоди міста з графом 7 грудня 1837 р. споруду вже звели наполовину. Граф контролював будівництво особисто, що породило анекдоти про його нібито скнарість.

Тож театр Скарбека був найбільшою театральною спорудою Європи тієї доби, а після театрів Мілана та Дрездена – третьою найбільшою за кількістю глядачів (1460 місць). Театр відкрили 28 березня 1842 р. драмою Ф. Ґрільпарцера “Ілюзія життя”, а наступного дня поставили “Шлюби панянські” О. Фредра (того самого, до якого пішла дружина Скарбека).

Останні роки свого життя граф С. Скарбек присвятив адмініструванню театральною сценою та опікувався створенням
закладу для вбогих і сиріт у Дроговижі (тепер – Миколаївський район) – іншою своєю амбітною ідеєю.

Її реалізація теж розтягнулася на роки, заклад почав діяти лише 1875 році.

 

Львів’яни довго вважали театр Скарбека основною громадською спорудою міста. Під час революції 1848 року польська “Рада Народова” засідала саме тут. За іронією долі, під час сутичок згорів старий театр і його не відновили – відтак графові знову мало б пощастити. Однак він помер 28 жовтня 1848 р., себто за три дні до цієї трагедії. У 1861-1881 рр. в театрі Скарбека засідав Галицький сейм.
Пересмішникам це давало підстави для дотепів. “На сцені сидів маршал князь Лев Сапіга, – іронізував К. Хлендовський, – у чамарі, з великим жезлом з ебенового дерева, яким стукав у подіум, коли розпочиналося засідання або коли хотів утихомирити послів”. А над дійовими особами сеймових баталій зі стелі нависала сцена з балету (ймовірно, тепер схована під шаром тиньку).

1892 року сплив термін чинності заповіту графа про передачу театру, який він збудував, у безкоштовне користування. Відтоді міська скарбниця мала б сплачувати його фундації 17 тис. золотих ринських щороку. Тому міська рада ухвалила рішення про спорудження нового театру. Урочисте відкриття Великого театру (тепер – Оперний) відбулося 4 жовтня 1900 р. http://blog.i.ua/user/130965/368727/

 У 1900-1939 роках приміщення театру Скарбека використовували як філармонію та кінотеатр.

 

Нове піднесення театру відбулося, коли 1944-го із Запоріжжя до Львова переїхала трупа акторів. Відтак театр пережив нове піднесення і, попри конкуренцію з боку нових театральних колективів, які з’явилися у Львові в роки незалежності, саме Національний драматичний театр ім. М. Заньковецької є найкращим львівським театром сьогодення. Театром зі своїми героями і легендами.

Але це вже зовсім інша історія.