Площа янголів

Ігор-Богдан Антонич

 

На площі театральній мармуровий

тенор вже двісті літ співає зорям золотим.

Коли з наказу ночі стануть веретена, 

завмерлі ткальні сповиває сивий дим.

Дівчата від станків вертаються додому

і мріють в сласних снах про тенорів палких,

як пестять їх нестямно й миють співом горла

й руді коти зрадливо ластяться до них.

Господар міста – лев, що спить під арсеналом,

підводиться поволі, йде в пустиню площ.

Герої сплять, в домах розпусти ще співають,

і бунтарям у тюрмах волю дзвонить дощ.

На площі мідних янголів, сповитій в тишу,

коли інкавст червоний розливає тьма,

історик з п’єдесталу про минуле пише

і гусяче перо мачає в каламар.